Кирило Буданов – начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, генерал-лейтенант. Суспільне зустрілося з ним напередодні Нового року, щоб обговорити становище Росії на полі бою та її можливості продовжувати війну.
Наприкінці листопада Володимир Зеленський включив Кирила Буданова до складу делегації для участі в переговорному процесі щодо досягнення миру. У грудні ж він називав Буданова одним із кандидатів на посаду голови Офісу президента. Це питання очільник ГУР не коментує.
Про потенціал переговорів, запас міцності Росії та її можливості атакувати як Україну, так і інші країни – читайте в проєкті "Ремовська Інтервʼю". Відеоверсію розмови дивіться тут.
На жаль, можна підняти будь-яке інтерв'ю початку 25-го чи кінця 24 року — і подивитись, що ж збулося, а що ні. Сказати, що ми десь помилились – ні. Від цього страшно інколи.
Продовження наступу й підтримання його темпів.
Ще раз вам кажу: Російська Федерація не припиняє наступальну операцію. Так, вони не досягають тих темпів, про які мріяли, але вони йдуть вперед.
Вони чітко окреслені в їхньому військовому плануванні. Це намагання отримати повний контроль над Донецькою областю, максимальне просування в Дніпропетровській області та продовження виконання операцій по Запорізькій, Херсонській областях. Вони цього ніколи й не приховували. Це основні завдання – разом зі збільшенням розмірів санітарних (чи буферних) зон вздовж кордону. Це основні їхні завдання. У принципі, завдання 26-го року – це Донбас і Запорізька область.
Це їхня мрія.
Навіть не продовжуйте – я вам інші цифри наведу.
Мобілізаційний план на цей рік був 403 тисячі людей набрати. Стільки вони набрали, якщо не помиляюсь, 2 грудня. Тобто, вони виконають план приблизно на 103%.
На 26-й рік план – 409 тисяч.
Побачимо. До цього всі роки виконували.
Звичайно, є. Тому періодично вони збільшують рівень одноразових виплат: він коливається залежно від регіону, але це значні суми. Так вони заманюють людей до війська.
Гроші для всіх воєн були одним з основних важелів набору людей. Це загалом у світі так.
Не хочу вас засмучувати. Подивіться на кількісні показники населення й ви зрозумієте, що це може, при бажанні, тривати ще довго.
Там вистачить.
Вони всі йдуть на контракт. Мобілізація була в 2022 році, більше [ні]. Проводилась, правда, часткова мобілізація – прихована, за дефіцитними спеціальностями. Але там цифри на рівні статистичної похибки. Основне ж джерело наповнення [російської армії] – це контрактники.
Всі плани з добору людей з тимчасово окупованих Автономної Республіки Крим, частин Херсонської, Запорізької, Луганської та Донецької областей виконані на 100%.
Так.
Я можу багато історій розказувати, кожна з них, як і людина, унікальна. Але правда в них одна: кожен із [тих, хто приєднався до російської армії], підписав цей контракт.
А я ж не відповідаю за це питання.
Це стосувалося трохи іншого контексту. Там було задане питання про наші найбільші помилки за час війни й що ми як Україна, скажімо так, програли. Моя відповідь стосувалася інформаційного простору, боротьбу в якому ми в певний момент почали програвати. І це вдарило по питаннях мобілізації, а воно вже потягнуло за собою інші питання.
Це не провина держави. Ми просто констатуємо, що це є. На жаль, так сталося.
Ви можете взяти для контрасту… Можливо, це здаватиметься вам поганим прикладом, але іншого нема, бо ми ж із вами воюємо з Російською Федерацією і нам так чи інакше доводиться порівнювати свої дії з їхніми — щоб вони якось корелювали. Так от, подивіться на їхній медійний підхід до ведення війни. Він кардинально різниться з нашим. Це одна зі складових того, чому контрактний набір вони на 100% виконують.
Ви просто ввімкніть і подивіться. Різні якісь їхні канали, інтернет-видання й так далі. Телеканали особливо.
Ви не побачите там жодного каліки, не побачите людей, які кажуть: “як нам важко”. Нема цього. Є тільки браві вояки, які перемагають, які йдуть вперед, які в чистенькій формі. Здебільшого це актори, так дуже часто буває, але це – медійна програма. Ви побачите людей, які розповідають, як Бог їм допоміг там врятуватись. Причому не втекти, а врятуватись… Мовляв, в останній момент сказав: "Кинь гранату вправо". І "там всі загинули, а я пішов вперед, виконав завдання".
Це кардинально інший підхід.
Ну тоді ми з вами маємо визнати, що є так, як є. І знайти в собі сили нести відповідальність і сприймати реально те, що відбувається. Це ж теж не дуже приємно буде.
Я не є глибоким фахівцем у медійній сфері. Тому думаю, що знайдуться спеціалісти, які могли б дати слушні поради.
Ми з вами можемо тільки констатувати, що наш ефір переповнено жахливими історіями про те, як ТЦК когось насильницьки затягує, як хтось там – уже почались ці історії – б'є працівників ТЦК. Це все точно не в плюс для мобілізації.
А я й не кажу, що всі. Я кажу, що наш ефір переповнено цим. А коли питання є соціально важливим, достатньо не так частого згадування проблеми, як акцентування правильного – і все, всі тільки про це й говоритимуть.
Я з вами погоджуюсь, що випадків, коли ТЦКшники силою затягли когось чи, навпаки, група молодиків побила ТЦКшників — серед загальної кількості людей, які проходять через усе це, менше відсотка буде. Але це “менше відсотка” так ефективно показується, що здається, що це довкола вас повсюду.
Це напрям головного удару. Це суто військове планування, не шукайте тут якогось подвійного дна.
Я виходив із тодішніх реалій. Вони були не дуже сприятливими, м'яко кажучи.
Ми їх дуже часто за ці роки виконуємо.
Авжеж, повномасштабна війна. Не вистачає людей, всі ж це знають.
І такі є. Це все з 2022 року відбувається постійно.
Абсолютно виправданим. Ми одномоментно різко наростили свою присутність в одній точці, у конкретно взятій точці.
Війна – це в принципі ризик, ви так не думаєте?
Я ніколи не буду коментувати дії інших. Я так роблю всі ці роки й не збираюсь щось змінювати. Я можу констатувати, що на той момент ситуація була критична. І іншого варіанту як мінімум я і люди, які зі мною працюють, не бачили.
Дивіться: ви згадали цікавий дуже факт, але треба тоді пряму мову надавати – що запаси, які в них були на той момент, наближалися до нуля. І, якщо ви пам'ятаєте, був майже рік, коли всі ці удари були досить епізодичними – це був 23-й рік до, приблизно, квітня 24-го. Ракетні удари тоді були досить рідкісним явищем, шахеди використовувались одинично.
Але після цього російська промисловість вийшла на пік своєї могутності, на якому досі й знаходиться. Вони повністю виконують, а дуже часто й перевиконують плани.
Це їхні досягнення, а чиї ж іще. До виробництва дронів і ракет ані Іран, ані Північна Корея ніякого відношення не мають.
Плани по виробництву виконуються. Якщо ви хочете це ще раз почути, я вам ще раз це повторю. На жаль, вони виконуються.
Ні, вони триватимуть.
Це демонстративні дії. Керівництво Білорусі й Російської Федерації робить це максимально демонстративно.
Авжеж. Це засіб ядерного стримування, він так і називається. Стримування – ось ключова фраза.
Перемовний процес безумовно потрібен і без цього все одно не обійдеться.
Це раз скажу: перемовний процес є необхідним.
О, ні, давайте ми тут утримаємось. Формула запоруки гарного, чи більш-менш прийнятного результату в перемовному процесі, – це принцип дотримання тиші. Жодні перемовини в світі на дуже складну тематику – якою, як ви розумієте, є війна Росії та України – не дотримуючись тиші, провалювались. Завжди.
Бажані терміни завжди виставлялись. Було, пам'ятаєте, до однієї дати, потім вже "давайте до Різдва", потім – до Нового року, і так далі. Допоки ми не вирішимо всі питання, нічого не буде.
Важка війна і дороговартісна. Дуже дороговартісна.
А наша публічна комунікація що, інша? Ми воюємо, всі. Розумієте, перемовини – це один зі способів досягнення мети, для кожної сторони – своєї.
Територіальне питання.
Розрахунково це найбільш сприятливий період як для Росії, так і для України, щоб чогось досягти. Це пов'язано і з військовою активністю, і з опалювальним сезоном, і так далі. Дуже багато всього. Я просто вам як висновок вже даю.
Для Сполучених Штатів основним противником – це вже офіційна, як-то кажуть, інформація – є Китай. І вони вважають серйозною загрозою для себе поглиблення співпраці Китаю з Росією. Тому, вочевидь, потрібно якось намагатись відривати Москву від Пекіна. А щоб відривати, треба щось пропонувати. Так що нічого надзвичайного тут немає.
Ну й що з того? Весь світ не живе Україною, ви розумієте це? Як і Україна не живе, там, Китаєм.
Авжеж, а в чому проблема?
Росія більша за розміром, у Росії більше ресурсів. У Росії всього більше – але ж це не заважає мати справу з нами.
Дивіться, наша дискусія заходить у площину стратегічного нерозуміння. Давайте в історію трошки пірнемо і розберемо якийсь – будь-який, на ваш вибір – епізод із веденням воєн. Хто, як і з ким контактував, комунікував і торгував. І ви побачите, що нічого дивного в цій ситуації нема.
Згадайте часи навіть Холодної війни. США з Радянським Союзом торгували, в багатьох сферах — ви ж це знаєте. Згадайте Другу світову війну, коли перші два роки — це теж неприємний факт, але все ж таки – Сполучені Штати торгували з фашистською Німеччиною.
Це нормальна практика. Я розумію, що нам це не подобається, це болісно якось – але ви не зміните світ.
Вибачте, це ще одна світова практика. Сторона, яка слабша, ніколи нікому не диктувала умови й не буде цього робити. Щоб диктувати умови, потрібно бути тільки сильним.
З будь-якої.
Він не на розмірі наголошує. Він наголошує якраз на силі.
Згідно з останніми науковими підходами до питань сили, їх існує всього кілька. Є сила політична, є фінансово-економічна, є індустріальна, наукова, військова, релігійна ще. Так от, за якою з цих вищеперейменованих сил ми можемо вважати себе сильною державою? В порівнянні з країною, з якою ми боремося. От у чому питання.
Якщо ми порівнюємо себе, там, зі Сполученими Штатами — ну, зрозуміло… Якщо ми порівняємо себе з М'янмою — так ми будемо ого-го які сильні.
Але в нас питання війни з Росією. За яким із цих напрямів ми є сильними? От саме про це він каже. Я розумію його логіку. Але є й інша логіка: як би там не було, з 14-го року ми з Росією воюємо. Так, ми її не перемогли — але ми й не програли. І про це теж треба пам'ятати.
Коли йде мова про перемовників — вони можуть робити будь-що для того, щоб досягти мети.
Ви ж не забувайте, ми про це з вами говорили. Для Сполучених Штатів Америки важливе налагодження економічних зв'язків із Російською Федерацією — це вже, як ви самі кажете, в їх офіційній публічній стратегії викладено. Вони думають про свою країну. Вони не мусять думати про інші країни. І росіяни перш за все мусять думати про Росію. Ми з вами – про Україну, і це правильно.
Він не опирався – він займав протилежну позицію. І він, до речі, не єдиний її займав. Але так, він, мабуть, був один з небагатьох, хто продовжував це напряму казати за весь цей час війни.
Його зняли не так давно, це нормально. Він фігура така, епатажна в принципі була. Я думаю, про нього ще багато разів згадають.
Ми колись як організація багато про це говорили. Там навіть серед військового керівництва було немало людей, які в 2021 році висловлювали сумніви, чи треба це робити.
Тут треба бути дуже обережними, бо сказавши зараз певні прізвища, ми можемо трошки залізти не туди — і це теж вплине на ведення перемовин. Багато хто з цих людей ще на посадах.
Але ще раз вам кажу: навіть із суто військових далеко не всі виступали за те, щоб починати відкрите вторгнення.
Дуже багато. Дуже багато. І більше стало, ніж було раніше.
Так яка ціна просування? Ви взагалі уявляєте собі, скільки коштує приблизно один день війни? Це дорого навіть за мірками Росії, яка на війну нічого не жаліє.
У нас є, скажімо так, певна позиція щодо якості наповнення обмінів. Якщо ми відійдемо від цього, то можемо його провести тут і зараз. Але ж є люди, які сидять на пожиттєвому, є такі, в яких дуже важкий стан здоров'я — і так далі. І це вже не якісь загальні категорії, а інколи дуже конкретні прізвища. Росіяни ж часто впираються по тих чи інших людях — ну а ми хочемо це дотиснути.
Не знаю, їх спитайте.
Відповідь та сама: спитайте його. Можливо, він має на увазі питання обміну полоненими – ну а як, ви думаєте, це все відбувається? Якось же ми домовляємось.
Давайте так. Ви спостерігали, як певна кількість суспільно важливих для Білорусі людей вийшла на волю, правильно? І разом з ними вийшли ще і п'ять громадян України, які проходили по справах, пов'язаних з діяльністю українських спецслужб на території Білорусі. Це добре чи погано?
От і я думаю, що це добре. Тому давайте на цьому й будемо концентруватися. Все, що ми робимо – ми допомагаємо й рятуємо людей. І Україна – одна з небагатьох країн, здатних повертати людей із різних куточків світу. Абсолютно різних.
Ми цього року спостерігали вже кілька вже таких контактів нової адміністрації США з білоруським режимом. Також – зняття санкцій, часткове. Чим Білорусь цікава Америці?
Якщо ми з вами поліземо в цю тему, ми все інтерв'ю в ній проведемо. Геополітика. Відповідь вам: геополітика.
Це Росія, це торговельні коридори зі сходу на захід. Там дуже багато всього.
Зрив мобілізації – це, мабуть, основне з оперативних завдань, якого вона намагається досягти.
Авжеж. Допоки буде йти війна, вона точно буде продовжуватись.
Ви так цікаво формулюєте питання, що відповісти на них більш-менш коректно я навіть не знаю як. Що таке процес перемовин? Це знаходження компромісу. В свій час одна людина сказала таку для мене, як-то кажуть, крилату фразу: компроміс на перемовинах – це не коли хтось один виходить сумний, а хтось один задоволений, а коли обидва виходять сумними. Це така загальна формула.
Якщо ми кажемо, що нам диктують умови, а ми їх приймаємо – так це не перемовини, це трошки по-іншому називається. Перемовини – це знаходження компромісу. Тут зрозуміло, що він не буде простим. Він не буде радісним – для жодної зі сторін. Це будуть якісь нестандартні, можливо, рішення. Вони будуть непростими.
РФ завжди цим була сильна. І вона в усіх країнах намагається вкладатися в подібні процеси. Україна тут точно ніколи не була виключенням, як ми це з вами по собі всі відчуваємо і знаємо. І я не думаю, що щось зміниться в найближчому майбутньому.
Все це є нормальною роботою спецслужб багатьох країн світу. Просто Російська Федерація в цьому традиційно сильна.
А напередодні нашої з вами розмови – як ще один приклад – зайшло судно в територіальні води Естонії. Побуло собі спокійно, нікого не знайшло, як то кажуть, та й пішло собі.
Вони системні.
Перше – щоб ви про це всі говорили, в усіх країнах світу. З цього все й починається. Це елементи спеціальної інформаційної кампанії з тиску — на внутрішнє суспільство, на зовнішніх партнерів тих держав, де це відбувається, і так далі. Це елементи розхитування ситуації — з одного боку.
З іншого боку, це перевірка готовності реагувати на військові загрози. Ми не раз казали: Російська Федерація не облишає ідей відкритого заходу в певні країни.
Як і завжди, це буде вирішуватись в останній момент. А завдання спецслужб і військових – все підготувати. От вони й готують. Але треба закінчити тут спочатку.
Подивіться на мапу світу й ви знайдете відповідь. Перш за все, країни Балтії. Так географічно сталося.
Росія формує стратегічний резерв, він створюється. Просто, поки йде війна тут — це все динамічний процес і оперативний резерв постійно задіюється. Стратегічно він формується, але ще він не набув тих спроможностей, про які росіяни мріють.
Але ще раз вам кажу: допоки іде широкомасштабна війна тут – ні. На два фронти воювати – ще Друга світова показала, що це катастрофа.
Не люди з нашими паспортами – це люди, які є нашими громадянами. Це велика різниця, коли кажуть "людина з чиїмось паспортом" і громадянин.
Я вас в дискусійну площину, знову ж таки, трошки штовхну. Ставимо себе на місце Росії зараз. Нам би було вигідно, щоб, скажімо, в умовній країні-союзнику Російської Федерації громадяни Російської Федерації провели теракти? Щоб створити між ними напруження, погіршити відносини. От вам і відповідь.
Вже більше 30 років як намагається.
Сам по собі він не припинить своє існування. Які передумови для цього? Якщо ми говоримо про питання Придністров'я — хочемо цього чи не хочемо, маємо порівнювати Молдову з Російською Федерацією та їхні сили між собою. Чи є в них така сила?
Вони утримують своє угруповання, все в них добре там. Це для нас може бути загрозою, і ми можемо вирішити це питання, якщо візьмемось за це. Вирішити радикально. Але чи потрібно це робити? Тут уже починаються геополітичні питання.
Утримаюсь від відповіді.
Ви назвали такі, які просто на слуху у вас зараз. Просто там напружується ситуація. А ви розумієте, скільки зараз війн триває — от прямо тут і зараз, в цей день у світі? Половина Африки в стані війни. У М'янмі тривають збройні протистояння. Це все залишиться. Нікуди воно не дінеться.
Я багато разів вже раніше казав: старий світопорядок повністю зруйновано, його не існує. І всім доведеться вибудовувати щось нове.
Різні проекти зараз на розгляді, це лише початок процесу.
Україна або займе достойне місце, або будуть великі проблеми як у України, так і в інших країн.
Ми ж з вами говорили. Кому ситуація більше за все зараз загрожує? От як мінімум їм.
Від усіх дій.
Багато процесів залежать від фінальних результатів нашої війни. Дуже багато. Тому перемовний процес дуже важливий. Не тільки для нас, не тільки для росіян – у принципі для всього того, що буде далі.
Все правильно.
І подивіться, які йдуть проблеми.
Давайте візьмемо найпопулярнішу в нас тематику й трохи її переведемо в кошти. Подивіться на, як модно вже казати, “санкції” України по Російській Федерації – удари по обʼєктах паливно-енергетичного комплексу. Ви розумієте, що це за втрати?.. Зараз ця цифра – біля 21% всієї нафтообробки Російської Федерації і всього, що стосується виробництва бензину. Уявляєте, які це кошти? Давайте просто скажемо: багато. А економіка Росії побудована на цьому – нафта, газ і, скажімо так, золото. Все, більше нічого нема.
Росія з кінця весни зайшла в стабільну рецесію економіки. Сказати, що це обвал – ні, але проблеми йдуть.
Подивіться на бюджет Російської Федерації 26-го року. Він же для будь-якої держави катастрофічний. Всі програми скорочено. Є тільки оборона і більше нічого.
Тому вони вже прийняли досить непопулярні й складні рішення. Дуже болючі для них. Це ще одне пояснення вам щодо перемовного процесу.
Оборонний бюджет 26-го року зараз – в сукупності, бо там є видатки на оборону, є на, як у нас кажуть, сили безпеки, – 46%. Будь-яка країна не може розвиватись, нормально кудись рухатись, коли вона 46% на війну витрачає. Це неможливо.
Саме на поле бою – ні. На їхню позицію щодо завершення війни – стовідсотково.
Економічного краху?
Якщо війна триватиме так, як вона йде, а Росія рухатиметься вниз тими темпами, що зараз, — дуже довго. Але чи готова Росія так довго чекати? Це ще одне питання. Проблеми вже йдуть і вони істотні.
Яких?
Це не песимістична позиція — це реалізм. І ми маємо всі це усвідомлювати й думати, як це переграти.
А чому ви думаєте, що, коли я кажу про врегулювання територіального питання — це означає комусь щось віддати? Я в принципі противник того, щоб будь-що будь-кому віддавати. Згадайте ще раз, що я вам казав: компроміс – це не коли один задоволений, а другий засмучений. Це коли обидва засмучені. Оце компроміс.
Published 27 December 2025 19:02 GMT+2
