«Мирний план» Трампа – або, як його вже називає багато експертів, список російських побажань і нереалістичних вимог, що має привести до завершення війни в Україні, схоже, виходить на фінальний етап. Однак його доля залишається неясною: чи буде він реалізований і в якому саме вигляді. Політолог Ігор Ейдман в інтерв’ю LRT.lt вважає, що Путін не має жодного інтересу зупиняти війну навіть на один день – його мета полягає у знищенні України як держави та українців як самостійного народу.
Президент США Дональд Трамп повідомив у своїй соцмережі Truth Social, що направив своїх представників на переговори з Росією та Україною для узгодження фінальної версії мирної угоди. У розмові з журналістами на борту Air Force One під час польоту до Флориди він підтвердив, що спецпосланник Стів Віткофф вирушить до Москви на зустріч із Володимиром Путіним, а міністр армії Деніел Дрісколл проведе переговори з українською стороною.
План Трампа, що складається з 28 пунктів, уперше з’явився майже тиждень тому. ЗМІ повідомляли, що документ нібито був підготований США за участі спецпосланника Трампа Стіва Віткоффа та посланника Путіна Кирила Дмитрієва, при цьому джерела стверджували, що багато пунктів збігаються з раніше озвученими російськими умовами: визнання Криму, Донецької та Луганської областей як фактично російських територій, відмова України від членства в НАТО та скорочення чисельності ЗСУ до 600 тисяч осіб.
Після переговорів делегацій США та України в Женеві 23 листопада документ було скорочено до 19 пунктів. ЗМІ повідомляли, що із запропонованого Білим домом плану виключили положення про скорочення чисельності української армії, повну амністію сторін за дії під час війни та умову передачі Донбасу під контроль Росії. При цьому офіційно жодна зі сторін деталі документа не розкривала.
«Уся ця історія з так званими мирними переговорами, всі маневри Дмитрієва спрямовані не на пошук якогось компромісного і навіть вигідного для Росії миру, а на досягнення саме військової перемоги. Поки Путін живий, ця війна не закінчиться. І ба більше, навіть якби ця війна, не дай Боже, завершилася російською перемогою, почалися б нові війни. Я думаю, наступною жертвою стала б Молдова – політика цієї країни викликає у Путіна відвертий гнів. А далі – країни Балтії й так далі», – каже політолог Ігор Ейдман.
Як і навіщо з’явився «мирний план» Трампа? Чи є у нього шанси на реалізацію і що може на це вплинути? На що розраховують Путін і його оточення? І чи здатний Дональд Трамп змусити Україну погодитися на мир на невигідних для неї умовах? На ці та інші питання ми спробуємо відповісти.
– Ігоре, чи можна вважати зустріч у Женеві важливим етапом дипломатичних зусиль із врегулювання війни в Україні, як ви вважаєте?
– Я боюся, що весь цей процес, пов’язаний із так званим мирним планом Трампа та зустрічами в Женеві, у принципі ні до чого не призведе. На жаль, це ніяк не наближає до миру. Річ у тім, що сам план, який зараз обговорюється – так званий план Трампа, а по суті план Віткоффа-Дмитрієва – приблизно на 80 відсотків складається з російських побажань і лише на 20 відсотків з ідей адміністрації Трампа. І при цьому він не має жодного стосунку до реальності.
Ці пропозиції нереалістичні, бо передбачають від України занадто серйозні поступки, на які не зможе піти жоден український лідер.
Я розмовляв із різними українськими громадськими діячами, журналістами, фахівцями та експертами. Вони кажуть в один голос: будь-який президент, який погодився б підписати подібний план, наступного ж дня втратив би владу. Україна – не Росія, де президент або, як його називають, «національний лідер» може керувати країною так, як йому заманеться.
Будь-яка людина, яка, наприклад, зараз фактично здала б Донбас, я кажу про неокуповану частину України, просто втратила б владу. Суспільство цього не допустить, і для цього в країні існують абсолютно легітимні механізми. Верховна Рада не контролюється Зеленським повністю і ніколи б не пробачила йому такого кроку. Тому, звісно, цього не станеться.
Щодо Росії, вона теж не збирається приймати цей план. Путін не говорив, на відміну від того, що поширюють в інтернеті або в різних телеграм-каналах, що Росія нібито підтримує цей документ. Ні, Росія його не підтримує.
Путінська Росія, і сам Путін зокрема, не готові зупиняти цю війну ні на один день. У них є лише один план, що складається з одного пункту: знищити Україну як державу, а українців – як самостійний народ. На менше вони не згодні.
Цей план був вкинутий, щоб використати його для підриву внутрішньої ситуації в Україні – викликати розкол у суспільстві, зіштовхнути людей навколо обговорення плану і використати все це проти нинішньої влади. Путінське оточення фактично говорить про це відкрито.
Наприклад, Медведєв у своєму телеграм-каналі давно написав, що якщо Україна буде змушена піти на якісь поступки, то українська влада, зокрема Зеленський, буде змушена тікати. Він описує сценарій «кривавого Майдану», після якого Зеленський нібито покине країну, і тоді Росія зможе швидко прибрати до рук дестабілізовану Україну і повернути її в так зване «російське лоно». Тобто вони на це розраховують.
Але, як я вже сказав, українці стверджують, і я їм вірю, звісно, що вони без жодних кривавих Майданів у разі якоїсь зради зможуть, абсолютно не втрачаючи обороноздатності, боєздатності армії, внутрішньої стабільності, просто переформатують владу таким чином, щоб вона продовжувала протистояти путінським зазіханням і путінській агресії. Тож, тут жодної перспективи цього плану немає в тому вигляді, в якому Трамп його пропонував спочатку.
Я думаю, що зараз Рубіо, враховуючи, що цей план спочатку писав не він і навіть не американська адміністрація, а Дмитрієв разом із фактично проросійським агентом Віткоффом – домагатиметься серйозних змін. План, найімовірніше, сильно перероблять, доведуть до стану, за якого він міг би бути хоча б формально прийнятним для України. Тобто з нього приберуть такі положення, які, як я вже казав, абсолютно нереалістичні та не можуть бути прийняті – наприклад, попередня здача Донбасу або визнання окупованих територій.
У такому вигляді, можливо, план і представлять, але тоді, природно, Росія його не прийме – і на цьому все закінчиться. Це перший варіант.
Другий варіант: Україна і США не зможуть домовитися про такі поправки, які зробили б документ притомним, а не зрадницьким чи капітуляційним. Тоді вся історія розвалиться ще до підписання або навіть до офіційного оголошення плану. Мені здається, перший варіант імовірніший: американці внесуть правки, Україна з ними формально погодиться, але потім Росія відкине план – і на цьому все й завершиться.
– Після завершення переговорів у Женеві лунали заяви про те, що українській стороні вдалося пом’якшити частину умов. Як вам здається, що зараз може бути причиною такого пом’якшення американського мирного плану?
– Головна причина полягає в тому, що спочатку це був не мирний план, а план капітуляції. І, як часто буває з рішеннями нинішньої адміністрації Трампа, він створювався в умовах хаосу і повної дезорганізації. По суті, Віткофф разом із Дмитрієвим нашвидкуруч зліпили цей документ і принесли його Трампу. Трампу план сподобався, він дав свою згоду. Після цього в процес включилися Рубіо та інші співробітники адміністрації. Ба більше, у тому ж вигляді американське військове керівництво, мабуть на особисте прохання Трампа, представило цей план Зеленському фактично як ультиматум.
У підсумку вся Європа була налякана і стурбована – і Україна, природно, теж. Але потім у роботу включилася інша частина адміністрації, насамперед Рубіо, якому зовсім не хочеться увійти в історію як людина, що забезпечила Путіну перемогу в Україні. Тому вони й почали пом’якшувати цей план, пояснюючи Трампу, що в нинішньому вигляді Україна його просто не підпише.
До речі, вчора Трамп знову опублікував допис, де, як завжди, досить невиразно і складно стежити за його думкою, але загальний сенс був у тому, що він не дуже вірить, що Росія й Україна готові до якоїсь угоди. Мабуть, Рубіо вже пояснив йому, що вкотре нічого не вийде.
Тобто Рубіо, як я вже казав, почав цей план пом’якшувати. До якої міри він буде його змінювати – подивимося. Все залежить від жорсткості позиції української сторони, а вона, як мені здається, буде досить жорсткою.
Там є кілька пунктів, що абсолютно виключають один одного – вони неприйнятні для України і, до речі, для Європи теж. Наприклад, скорочення української армії або попередня здача Донбасу. Україна, звісно, не зможе це підписати. Інші пункти там менш зловісні – їх можна обговорювати, й Україна теоретично могла б на них погодитися, але цього все одно буде недостатньо.
Росія, як я вже сказав, веде з Україною війну на знищення. Поки Путін живий, ця війна не закінчиться. І ба більше, навіть якби ця війна, не дай Боже, завершилася російською перемогою, почалися б нові війни. Я думаю, наступною жертвою стала б Молдова – політика цієї країни викликає у Путіна відвертий гнів. А далі – країни Балтії й так далі. Поки Путін живий, війна для нього неминуча.
Уся ця історія з так званими мирними переговорами, всі маневри Дмитрієва спрямовані не на пошук якогось компромісного і навіть вигідного для Росії миру, а на досягнення саме військової перемоги.
– Чи здатні зараз, за нинішніх обставин, Європа і Київ чинити тиск на Вашингтон, зокрема на Трампа, і впливати на умови цих вимог, щоб вони не виглядали як вимоги, продиктовані силовою позицією Росії? Чи Трамп може лише вдавати, що дослухається, але все одно діятиме по-своєму, скажімо, чинячи тиск і примушуючи Україну до миру через силу?
– Україна може просто не прийняти цей план. Трамп не є для України ні королем, ні імператором, і Україна не є колонією США. Важелів тиску в Америки на Україну залишилося не так багато.
Взагалі США вже давно фактично не допомагають Україні: зараз Сполучені Штати просто продають зброю європейцям, а вже європейці передають її Україні. Пакети допомоги часів Байдена, наскільки я розумію, закінчилися або майже закінчилися, а Трамп нові пакети не виділяв і виділяти не збирається. Тому я не бачу великих важелів тиску.
Єдиний можливий важіль – це те, про що вголос не говорять, але на що часто натякають: що нібито в американців є якийсь компромат на Зеленського, і вони можуть тиснути безпосередньо на нього, на Єрмака або його оточення. Я цього не стверджую, я не знаю, але про це справді багато пишуть.
Однак навіть якщо такий компромат існує, навіть якщо вони можуть тиснути на конкретних людей, це не дає їм можливості визначати курс України. Україна – демократична держава, і хоч би як намагалися впливати на окремих особистостей, розвернути курс країни на 180 градусів і примусити її до капітуляції неможливо.
По-друге, Трамп – теж не імператор, а США, на щастя, залишаються демократичною державою. І подібний тиск, спроба фактично «прогнути» союзника, Україну чи європейські країни, викликає вкрай негативну реакцію як в американському суспільстві, так і в Конгресі. Ми вже бачили безліч критичних коментарів із цього приводу.
Трамп зараз ослаблений – скандалом навколо Епштейна, і тим, що Конгрес фактично вийшов у нього з-під контролю, вирішивши опублікувати матеріали у цій справі. І це не єдиний проблемний епізод: є й інші скандали, а його рейтинг продовжує падати. Лізти у відкритий клінч із громадською думкою та Конгресом через Україну він, думаю, теж не готовий.
Тому якщо він почне надто наполягати на своїх божевільних планах, а я сильно в цьому сумніваюся, і Україна йому відмовить, то я не впевнений, що він здатен буде піти на якісь зовсім різкі кроки проти України. Наприклад, позбавити її доступу до супутникової інформації – це відразу викликало б серйозні проблеми для самого Трампа у відносинах із Конгресом і громадською думкою. Тому він на таке не піде.
Трамп, як завжди, діє методами професійного шантажиста: він вважає, що достатньо голосно грюкнути по столу – і всі злякаються. Але на ділі важелів тиску на Україну в нього майже немає.
Чому українська влада взагалі йде в нього на повідку? Вони не хочуть із ним конфліктувати – це зрозуміло. Але з принципових питань вони не можуть діяти так, як вимагає Трамп, тому що це викличе у них серйозні проблеми вже всередині України. Тому, на мій погляд, все це – мертвонароджені ініціативи, чергові жести, які ні до чого не призведуть.
Трамп вважає, що нібито врегулював ситуацію в Газі завдяки кільком пунктам свого плану, і що таким самим чином він може увійти в історію як миротворець, зупинивши російсько-українську війну, і отримати Нобелівську премію миру, яку він дуже хоче.
Але і в Газі, за великим рахунком, ці пункти поки що не реалізовані, і шляхів їхньої реалізації поки не видно. Реалізовані від сили півтора: обмін заручників на палестинських бойовиків, що раніше вже не раз відбувалося – і виведення ізраїльських військ із частини сектору Гази. Але бойові зіткнення тривають, ХАМАС нікуди не зник, і вже офіційно заявив, що буде змушений розірвати перемир’я з Ізраїлем – «змушений» у лапках, звісно. Тож війна там незабаром розгориться знову – це неминуче.
Тому і в Газі Трамп фактично нічого не зробив, а в Україні його шанси на успіх ще менші. На Ізраїль США дійсно можуть тиснути набагато сильніше і легше, ніж на Україну: в Ізраїлю, крім США, немає інших впливових союзників. А в України є європейські партнери, які в будь-якому разі її підтримають.
– Ми вже торкнулися теми того, що Путіну в будь-якому разі невигідні компроміси і бажання йти на поступки у нього немає. На що він взагалі зараз розраховує? Виходить, він вичікує. Чого саме він чекає?
– Він розраховує на таке. По-перше, він зриває можливі кроки США проти Росії. Раніше обговорювалися неприємні санкції проти «Лукойлу» та «Роснєфті», могли з’явитися й нові обмеження. Зараз же, на тлі розмов про так званий мирний процес, американці фактично не заважають йому продовжувати наступ і спроби знищити Україну. Це перший розрахунок.
По-друге, він сподівається, що якщо Зеленський піде на поступки цьому «мирному плану», в Україні спалахне новий Майдан і почнуться заворушення. У такій деморалізованій і дезорганізованій ситуації, за його логікою, Росія зможе взяти Україну практично голіруч.
Якщо ж Зеленський не поступиться, то, як він припускає, тиск США буде спрямований вже не на Росію, а на Україну, і Київ втратить різні переваги та підтримку. Саме на такі сценарії й розрахована ця історія, а не на реалізацію самого плану, в якому, до речі, є абсолютно неприйнятні для Путіна пункти – наприклад, вимога платити Україні оренду за Донбас. Цього він, зрозуміло, ніколи не зробить.
