Мирослава Которович – видатна українська скрипалька, заслужена артистка України, педагог і справжній промінь світла для поціновувачів класичної музики від Києва до Вільнюса. Її творчість, сповнена пристрасті та глибини, стала символом стійкості та надії в часи війни. У радіопередачі «Українська Хвиля» на LRT KLASIKA, що вийшла в ефір 28 червня 2025 року, Мирослава поділилася своєю історією, роздумами про силу мистецтва, виклики війни та особистий внесок у збереження української культури за кордоном.
Музика як порятунок: сила мистецтва в часи війни
Мирослава Которович – не просто скрипалька світового рівня, а й продовжувачка легендарної музичної династії Которовичів. Її батько, Богдан Которович, був видатним українським скрипалем і педагогом, засновником Київської школи скрипкового мистецтва. Мирослава успадкувала не лише талант, а й місію – нести музику як цілющу силу. У розмові з ведучими «Української Хвилі» Оленою та Олегом Головатенками вона зазначила:
«Наша професія – помічна, цілюща. Я вважаю, що митець має очищати простір. Навіть якщо Моцарт прозвучить у порожній залі, світ уже стане кращим. Класична музика покликана це робити».
Попри війну, Мирослава продовжує активну концертну діяльність. Її виступи в Україні – у Києві, Одесі, Харкові – та за кордоном, зокрема в Литві, де вона нині живе, є прикладом незламності. Вона не відмовляється від жодної пропозиції виступити, адже кожен концерт – це можливість «очистити простір» і подарувати слухачам надію.
«Я хочу продуктивно приїжджати в Україну. Не відмовляюся від жодної пропозиції виступити, чи можу я, чи не можу, хочу чи не хочу. Є багато поточних справ, треба платити за квартиру, але я готую нові програми навіть уночі, після роботи», – ділиться скрипалька.
Її енергія вражає: Мирослава називає себе не «фонтаном ідей», а людиною, яка втілює задуми, що приходять до неї.
«Колись мені сказали: “Миросю, ти фонтануєш шедеврами!” Я відповіла, що не фонтаную ідеями, а просто реалізовую ті, що приходять у голову. Якщо ідея з’явилася, я її дуже бережу і намагаюся втілити».
Харків: місто, де музика звучить попри обстріли
Особливе місце в розповіді Мирослави займає її досвід виступів у Харкові, місті, яке стало символом української стійкості. Вона брала участь у фестивалі Kharkiv Music Fest, який не припиняє своєї роботи навіть під час обстрілів.
«Поїхати до Харкова – це честь. Я приїхала, вийшла на вокзал і одразу написала в соцмережах: “Харків треба писати великими літерами!” Це місто з потужною енергетикою, надзвичайно українське, проукраїнське. Це якесь чудо».
Мирослава була вражена чистотою та порядком у місті, попри постійні загрози. Вона згадує, як у кафе бачила, як працівники натирали скло до блиску після нічних обстрілів. Символічно, що логотип фестивалю Kharkiv Music Fest включає зображення фанери – матеріалу, яким закривають розбиті вікна, але який не зупиняє музику.
Концерти в Харкові проходять у незвичайних умовах: місце проведення не оголошується публічно, а слухачі отримують запрошення після персональної реєстрації. Мирослава згадує концерт музики Валентина Сильвестрова під назвою «Код: Тиша», який відбувся в укритті.
«Я переживала, що в бункері не буде акустики, навіть писала організаторам, щоб надали мікрофони, які створюють ефект зали. Але вони не знадобилися – простір звучав, як церква. Привезли рояль Steinway, і Сильвестров прозвучав. Слухачі прийняли музику з такою тишею, що це було неймовірно».
Окрім концертів, Мирослава проводила в Харкові майстер-класи для дітей – учнів музичних шкіл і учасників дитячого симфонічного оркестру.
«Діти в Харкові зголоднілі за живими уроками. Вони сприймали кожне моє слово, і ця щирість, безпосередність – великий подарунок. Для них майстер-класи – це подія, адже вони не мають змоги навчатися очно через обстріли».
Литва: дім і натхнення для творчості
З початком повномасштабного вторгнення Мирослава разом із дочкою Надією спочатку виїхала до Німеччини, а згодом оселилася у Вільнюсі, де знайшла нові можливості для творчості.
«Я прийняла рішення виїхати до Литви, бо тут були перспективи творчого життя. Моя дочка Надія сказала мені: “Мамочко, дякую, що дала мені шанс відчути, що таке вчитися в школі”. Вона отримала досвід повноцінного шкільного життя».
У Вільнюсі Мирослава не лише виступає з Литовським національним симфонічним оркестром, а й заснувала власну скрипкову школу при Міжнародній українській школі. Цей проєкт став для неї новим викликом, адже раніше вона викладала підготовленим музикантам в академії, а тепер працює з дітьми різного віку, часто з нуля.
«Це був виклик – навчати дітей з нуля, причому різного віку, не лише малюків 6–7 років. Але я його прийняла з задоволенням і перемогла. У моїй скрипковій школі я сама собі творець. Як я побудую урок, залежить лише від мене і від потоку, який я вловлюю з дітьми».
Мирослава вірить, що дітей потрібно навчати одразу на високому рівні, пропонуючи складні твори:
«Ми часто самі собі ставимо обмеження, думаючи, що дітям треба починати з примітиву. Мій досвід каже: ні, йдемо від найвищих зразків. Якщо не виходить, опускаємося, але перша спроба має бути з найвищої сходинки».
Серед її учнів – діти з різних куточків України, зокрема з окупованих територій, як-от Волноваха.
«Ці діти давно мріяли грати на скрипці. Я не шукала учнів – вони самі мене знайшли. Завдяки Олені Внуковській, яка розвиває позашкільне навчання, ми виграли джекпот зі всіх сторін».
Музика, що єднає: литовсько-український діалог
Одним із ключових моментів інтерв’ю стала розповідь про виконання ораторії литовського композитора Альгердаса Мартінайтіса «Закликання віри і надії». Цей твір, присвячений трагедії депортацій балтійських народів у 1940-х роках, має глибокий особистий резонанс для Мирослави.
«Цей твір перегукується з історією моєї родини. Моїх рідних із Холмщини депортували до Туркменістану, а згодом змусили переїхати на Волинь. Мій прадід, священик, супроводжував цих людей. Коли я грала цю ораторію, я зрозуміла, чому ми стоїмо до останнього, чому маємо опиратися російському чоботу».
Прем’єра твору в Україні, запланована на осінь 2024 року, була перервана повітряною тривогою, але через пів року вона таки відбулася. Для української версії Мартінайтіс написав п’яту частину українською мовою з біблійними текстами, що стало символом солідарності Литви з Україною.
Мирослава також розповіла про свої виступи: 3 липня 2025 року в київському Будинку актора відбувся її сольний концерт, присвячений пам’яті батька, Богдана Которовича. А в Литві вона продовжить грати з Національним симфонічним оркестром, де українці мають змогу відвідувати концерти безкоштовно.
На завершення передачі прозвучав твір литовського композитора Арвідаса Мальціса «Мрії Ізабелли», написаний для його онучки.
«Цей твір – про найсвітліше і найтепліше, що можна подарувати рідній людині. Він продовжує дитячу, світлу лінію моєї творчості», – зазначила Мирослава.
Мирослава Которович – не просто скрипалька світового рівня, а й символ української незламності, яка через музику зцілює душі, єднає народи та дарує надію. Її концерти, майстер-класи та скрипкова школа у Вільнюсі – це внесок у збереження української культури та підтримку тих, хто переживає травму війни. Слухайте її музику, приходьте на концерти та долучайтеся до цього світлого потоку, що допомагає жити.
Нагадаємо, радіопередача "Українська Хвиля" виходить в ефір щосуботи о 14:30 на Радіо LRT Klasika. Частотний розклад (FM) у Литві:
Vilnius 105.1 MHz
Kaunas 96.2 MHz
Klaipėda 105.3 MHz
Alytus 102.8 MHz
Anykščiai 104.4 MHz
Biržai 87.5 MHz
Dieveniškės 106.4 MHz
Druskininkai 103.7 MHz
Ignalina 99.6 MHz
Joniškis 94.4 MHz
Mažeikiai 101.8 MHz
Nida 103.3 MHz
Panevėžys 105.3 MHz
Plungė 105.0 MHz
Skuodas 103.5 MHz
Šiauliai 103.40 MHz
Tauragė 107.4 MHz
Telšiai 107.0 MHz
Ukmergė 101.7 MHz
Utena 107.8 MHz
Varėna 105.3 MHz
Visaginas 100.40 MHz
