Понад 12 тисяч писанок з 307 країн світу - таку колекцію зберігає єдиний музей писанки в Коломиї. В інтерв'ю LRT.lt директор музею Ярослава Ткачук зазначила, що в грудні минулого року українська традиція і мистецтво писанкарства були внесені до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
З пропозицією провести виставку вільнюських пальм та писанок у цьому музеї виступив аташе з питань культури Литовської Республіки в Україні Томас Іванаускас. Народні майстри, писанкарі з нашої країни передали для виставки понад 60 пальм та 100 писанок, частина з яких поповнить колекцію коломийського музею.
У цей особливо неспокійний час українці потребують не лише фінансової, але й моральної підтримки. Необхідна комунікація через культурні та мистецькі зв'язки. Цю тему LRT.lt зачіпає і в розмові з Ярославою Ткачук, директором Коломийського музею писанкового розпису.
- Напередодні Вербної неділі ви відкрили виставку вільнюських пальм і литовських писанок. Писанки для вас не є чимось новим, а от таких пальм, напевно, не маєте?
- У нас таких пальм немає, але є у наших сусідів, зокрема у Польщі. У Коломиї колись жило багато поляків. Парафіяни польського чи німецького походження також відвідують нашу церкву і роблять подібні долоні. Вільнюські долоні також були створені під впливом культур сусідніх країн.
В Україні ж ми маємо так звану вербу, традиція якої досі вдосконалюється та адаптується до сучасності. Рослинні матеріали, що використовуються для створення верби, зробили її частиною національного мистецтва. Верби можуть бути прикрашені стрічками в кольорах українського прапора та квітами. Іноді їх створюють цілими сім'ями. Йдеться не лише про те, щоб було гарно і відповідало критеріям національного мистецтва, а й про те, щоб заробити гроші. Чимало відвідувачів виставки хочуть придбати представлені експонати, щоб освятити їх під час церковних служб.
- До вашого музею прибули також литовські писанки. Як ви оцінюєте ці витвори мистецтва?
- Вони надзвичайно красиві, а орнаменти писанок є віковічними і давніми. У них ми можемо спостерігати людське розуміння світобудови. Квіти на писанках символізують сонце, повернення до нового життя, відродження природи. Вони також дуже схожі на українські лемківські писанки, характерні для Підкарпаття та Львівщини. Композиції та кольори є цікавими та незвичними. Ми в захваті від багатої палітри литовських писанок.
- Ваші гуцульські писанки теж дуже гарні. Чим вони відрізняються від інших?
- Дійсно, наші українські писанки дуже гарні. Вони відрізняються у залежності від регіону. На сході та в центрі країни малюють величезні елементи сонця, води та нескінченності. Вони повторюються і символізують життя, його вічність. Писанки на заході України, з іншого боку, створюються зовсім інакше. Тут використовують дрібні геометричні елементи, невеликі рослинні мотиви. Вони також різнокольорові. Така писанка розписується на білому яйці, потім його фарбують у жовтий колір, а далі орнаменти створюють воском на жовтому тлі. Тло також може бути зеленим, червоним, коричневим або навіть чорним. Спочатку така писанка повністю чорна, на ній нічого не видно. Але під впливом тепла вогню віск стікає вниз, і ми нарешті можемо побачити отримані орнаменти. Тільки тоді ми можемо повністю побачити красу писанки.
Писанки зазвичай створюються в культурних центрах і варіюються від регіону до регіону. Виняткові роботи створюють у селі Космач. Там вони мають характерний сонячний колір. Цей жовто-помаранчевий колір також можна побачити на традиційних костюмах чи аксесуарах.
- Чи створюють подібні писанки самі мешканці Коломиї?
- Так, традиційно перед Великоднем. Ті, хто не вміє або не має часу, купують їх у знавців цього ремесла. Перед Великоднем місцеві ринки переповнені писанками.
- У вас є єдиний у світі музей у формі писанки. У вас також є колекція з 12 000 писанок з усього світу.
- Наш музей був створений у 1987 році в приміщенні православної церкви, збудованої ще в 16 ст. Дерев'яна церква була побудована в характерному гуцульському стилі регіону. Вона є пам'яткою національної спадщини. Однак музей діяв у приміщенні церкви лише до 1991 року, після чого на деякий час був закритий, а коли знову відкрився, про його діяльність знали лише кілька людей. Дослідники працювали над консервацією колекцій, щоб згодом вони стали частиною експозиції. Після того, як такі методи були розроблені, можна було починати збирати більшу колекцію.
Зараз у нас 12 000 писанок. У 2000 році в Коломиї відбувся 10-й Фестиваль гуцульської культури, під час якого було відкрито нове приміщення музею. Це було нетипово для того періоду через економічну кризу. Протягом шести років я активно працював з владою, щоб переконати її в необхідності нового приміщення. На той час наш музей був єдиним у своєму роді у світі. Це означало, що його зовнішній вигляд мав відповідати такому унікальному статусу.
Відкриття музею стало початком своєрідного ренесансу писанкарства по всій Україні. Останнім часом ми відчуваємо великий інтерес до створення традиційних писанок - йдеться не лише про українські звичаї. Наші колекції походять з 307 країн світу. Вони таким чином представляють культуру цих країн. Писанки походять, зокрема, з Алжиру, Індії, Китаю, Японії чи Пакистану. Звичайно, є також європейські країни.
- Таким чином це традиційне ремесло передається молодому поколінню.
- Цього року ми організували захід, щоб представити звичаї регіону Покуття. Писанки створювали, зокрема, бабуся у віці 97 років та дівчинка у віці трьох років. У заході взяло участь близько 100 осіб: бабусі, матері, сестри та доньки.
- А хіба чоловіки не пишуть писанки?
- Роблять, і це стає дедалі популярнішим. З Коломиї родом дуже відомий писанкар Олег Кіращук. Сьогодні він воює на фронті, але навіть там у вільний час розписує їх. Кілька років тому італійський будинок моди Gucci використав його орнаменти у своїй колекції одягу.
Сім років тому разом з представниками міністерств культури України та Естонії ми вирішили домагатися, щоб українська традиція та мистецтво писанкарства були включені до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. У грудні минулого року ЮНЕСКО схвалила цей запит.
Підготувала: Евеліна Кнутович
Переклад: Олег Головатенко
