Новина про екстрадицію з В’єтнаму до Білорусі Василя Веремейчика, колишнього бійця полку Калиновського та учасника білоруських протестів, викликала резонанс у міжнародному співтоваристві. У Білорусі йому загрожує до 15 років ув’язнення або навіть смертна кара, а події навколо його затримання та видачі є викликом питанням безпеки і захисту добровольців, які воюють за свободу України. Як держави, що декларують боротьбу за демократію, мають захистити людей, які є мішенями спецслужб тоталітарних режимів? Як це впливає на білоруську діаспору і які наслідки матиме ця ситуація для добровольців, які залишаються за кордоном? Відповіді на ці запитання шукаємо разом українським політологом, директором Інституту світової політики Євгеном Магдою, який аналізує, що стоїть за цією екстрадицією та як вона змінює правила гри та заходи безпеки для тих, хто досі протистоїть як режиму Лукашенка, так і Росії в її агресивній війні?
"Маємо звинувачувати НЕ владу України чи Литви"
- Давайте ми почнемо з правильних дефініцій. Ми маємо звинувачувати не владу України чи Литви, а звинувачувати в першу чергу білоруські спецслужби, які досягли свого, спровокували бійку. Очевидно, у них це було "на мазі". І вони добилися швидкої екстрадиції Василя Веремейчика з В'єтнаму.
Тут є такий цікавий момент. У В'єтнама безвізовий режим з Росією та Білоруссю. З небагатьма країнами у нього безвізовий режим. Ну, я можу зрозуміти, чому колишній доброволець їхав туди. Це і клімат, і все інше. Його друзі пишуть, що йому там подобалось. Країна подобалась. Ну, тобто все нормально. Але те, що є певні моменти, на які треба звертати увагу, це теж факт.
Тепер я думаю, що це для всіх нас сигнал, і що мають бути спільні зусилля країн Люблінського трикутника. А вони всі так чи інакше на своїй території або мають білоруських добровольців, або мають значну кількість білоруських мігрантів. Тобто тут може бути різна кількість, але в будь-якому випадку вони присутні. Тобто в Україні може менше цивільних, набагато менше із зрозумілих причин, бо триває війна. Але у нас, саме на українській території білоруські добровольці воюють. І за засвідченням самих представників полку Калиновського вже понад 1000 людей пройшла через полк.
Відповідно, якщо ми хочемо, щоб цей потік добровольців не зменшувався, то мають бути якісь юридичні інструкції, якісь підходи, якесь розуміння, бо без цього нам дійсно буде складно.
Історія колумбійців - бійців ЗСУ
- Питання в тому, що Веремейчику заборонили фактично перебувати в усіх країнах Шенгенської зони. Зараз це ставить білорусів у складне становище. Адже їм залишаються країни Центральної Азії, які є дружніми до Росії і Білорусі, де дуже небезпечно. Власне, Василь Веремейчик перебував у Грузії після участі у бойових діях, будучи в певному психологічному стані, не переймався бюрократичними процедурами, щоб шукати інші юридично правильні шляхи.
- Тут це все трошки складніше. В Литві йому закрили в'їзд через те, що він був офіцером. Не просто він ніс строкову службу, а був офіцером, тобто його сприйняли як загрозу національній безпеки. Я не буду зараз обговорювати литовські порядки в цьому питанні, у кожної країни є суверенне право.
Я скажу про інший приклад. Скажу про те, що буквально кілька місяців тому двох колишніх військовослужбовців ЗСУ - колумбійців, які летіли через Венесуелу, у Венесуелі затримали і видали в Росію.
Тобто це не просто якась випадковість. Це цілеспрямовані дії Путіна і Лукашенка, які спрямовані на те, щоб залякати і дискредитувати потенційних іноземних добровольців, які можуть служити в лавах Збройних Сил.
Це треба для чистоти розуміння.
Треба сказати, що те посполите рушення, який існує на території Польщі, не спрацьовує в такому сенсі, що всі, хто тренуються, вони обов'язково потім стають до лав полку Калиновського.
Всередині самого полку є певні організаційні проблеми, це теж правда. Але у Веремейчика, наскільки мені відомо, був конфлікт з тими, хто раніше себе називав керівниками штабу полку Калиновського. І відповідно, вони використали якісь важелі впливу для того, щоб його не впустили в Україну.
Але ж в Литві у нього дружина і дитина.
Я просто за те, щоб ми зараз не з'ясовували, хто саме у всьому цьому винен, а використали цей випадок як привід для того, щоб шукати якісь механізми, щоб це все зробити більш цивілізовано і уникнути подібних подібного розвитку подій подальшому.
Вже зараз для діючих добровольців насамперед треба проводити відповідні інструктажі, відповідні пояснення, готувати, відповідні пам'ятки і робити спільними зусиллями.
"Смертні вироки" і пропагандистська машина Лукашенка
- Я розумію, що Росія і Білорусь занадто агресивні в тому, щоб символічно дістати людину з будь-якого куточка світу. Ми ж пам'ятаємо, як музикантів Бі-2 в Таїланді хотіли видати Росії, але Ізраїль доклав всіх зусиль і не дав цього зробити. От ми розуміємо ці наміри. Але мова зараз про те, чи можливо буде подати на обмін, витягнути цю людину теж символічно. Щоб показати, що Україна і цивілізований світ "своїх так само не кидають". Так само, як Росія і Білорусь теж хочуть символічно показати, що вони можуть дістати.
- Маємо розуміти, що прямий обмін в такому розумінні на щось потрібне може бути організований. Тільки працювати над його організацією доведеться не один місяць. Тобто думати, що все вирішиться швидко, - це щонайменше наївно.
Друге. Треба розуміти, що для авторитарних режимів людські життя далеко не мають такої ваги, як для демократичних. І тому просто розраховувати, що все буде добре, я думаю не варто.
Третє. Маємо бути готові до того, що режим Лукашенка зараз під час президентської кампанії постарається можливо навіть до 26 січня винести якомога важчий вирок. Я не виключаю можливість навіть смертного вироку. Але треба розуміти, що винести смертний вирок і виконати смертний вирок, - все-таки різні речі.
І пропагандистська машина Лукашенка буде використовувати цю ситуацію в своїх інтересах ну просто максимально. Настільки максимально, наскільки це тільки можливо, у мене немає жодних сумнівів.
