Наприкінці листопада у Росії влаштували 30-й форум Всесвітнього російського народного собору (ВРНС). Цей проєкт створений у 1993 році під егідою Російської православної церкви. ВРНС декларує, що вся територія «історичної Росії» повинна бути зоною її геополітичного впливу без участі будь-яких третіх країн, що Росія в нових державах повинна підтримувати проросійські політичні сили, стримувати ці держави від переорієнтації на західний світ, прагнути відновити «єдину державу», де православ’я має бути «державною ідеологією». Такі ось «мирні» ідеологічні засади цієї громадської організації.
Вперше за останні кілька років перед учасниками собору виступив Володимир Путін. Як виявилося – не випадково. Зокрема, він заявив: «Наша битва за суверенітет, за справедливість носить без жодного перебільшення національно-визвольний характер, тому що ми відстоюємо безпеку та добробут нашого народу, найвище, історичне право бути Росією – сильною, незалежною державою, країною-цивілізацією. Саме наша країна, русскій мір, як неодноразово бувало в історії, перегородили шлях тим, хто претендує на світове панування, на свою винятковість. Ми боремося зараз за свободу не лише Росії, а й усього світу».
Читаєш ці рядки і дивуєшся як легко російський диктатор видає себе за «миротворця» і маніпулює фразами. Наприклад. Якщо «битва за суверенітет» Росії, то чому вона відбувається на території суверенної України? Далі. «Історичне право бути Росією». Хто його заперечує? Тільки таке ж право «бути» мають усі інші країни, в тому числі й Україна.
Ще одна теза: «Росія і русскій мір перегородили шлях тим, хто претендує на світове панування, на свою винятковість». Це причина агресивного вторгнення росіян в Україну? Зруйновані міста і села, численні людські жертви – це що: намагання чужою кров’ю втамуваги свої хворі амбіції?
Однак, найнесподіваніша теза у промові Путіна про те, що війна в Україні носить національно-визвольний характер. Тобто, спеціальна військова операція з денацифікації України раптом перетворилася для Росії у національно-визвольну війну.
Шляхи Путіна несповідимі?
24 лютого 2022 року у своєму зверненні до росіян Путін оголосив про проведення спеціальної військової операції (СВО). Він зазначив, що «зіткнення Росії з націоналістичними силами в Україні неминуче», що метою СВО є прагнення демілітаризувати та денацифікувати Україну. При цьому слово війна не звучало зовсім. Вперше воно пролунало з його вуст лише в кінці 2022 року. Останнім часом цей термін російський диктатор вживає усе частіше.
Аналізуючи заяви Путіна, зроблені перед учасниками Всесвітнього російського народного собору, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії Сергій Корсунський у статті для інтернет-видання ZN,UA «Дзеркало тижня» пише:
«Він (Путін – ред.) попередив, що «русскій мір» існує незалежно від політичних систем і не має кордонів. «Это Древняя Русь, Московское царство, Российская империя, Советский Союз, это современная Россия, которая возвращает, укрепляет и умножает свой суверенитет как мировая держава. Русский мир объединяет всех, кто чувствует духовную связь с нашей Родиной, кто считает себя носителем русского языка, истории, культуры независимо даже от национальной или религиозной принадлежности». Жодної інтриги, вже нічого не приховується. Росія веде всесвітню боротьбу за всесвітню свободу, й усі, хто не з Росією, – проти неї. Будь-хто, хто не любить росіян, – неонацист.
Російське суспільство остаточно перетворилося на колективного Путіна, культ смерті, що ґрунтується на печерному націоналізмі та міфології, в якому життя окремої людини, як своєї, російської, так і будь-якої іншої нічого не варте. Неймовірні суми держбюджету «на війну», заклики до жінок мати по вісім дітей замість вищої освіти, нескінчений потік живого «мʼяса» на фронт – усе це реалії, які призвели б до протестів і зміни влади в будь-якій демократичній, навіть просто нормальній державі. Росія такою не є і, власне, ніколи не була».
Відповідаючи на запитання чим викликані подібні заяви Володимира Путіна, Сергій Корсунський зазначає:
«Дедалі агресивніша риторика й дії Путіна з ескалації війни свідчать, що результати виборів у Словаччині та Нідерландах, відверто проросійська політика Угорщини, нерішучість Заходу в наданні Україні необхідної для розгрому Росії зброї, збільшення кількості публікацій у солідних виданнях, що ставлять під сумнів спроможність протистояти російській агресії і закликають до «переговорів», він, вочевидь, сприймає як підтвердження правильності його курсу. Захід має надзвичайно уважно поставитися до путінського бачення майбутнього «русского міра». Достатньо хоч трохи розуміти російську мову та реальність, аби збагнути – Путін сам собі видав індульгенцію на вічну владу, поширення агресії на країни Балтії, Польщу, в разі необхідності – Центральну Азію, щойно він вирішить, що Захід став достатньо слабким, а йому для підтримання влади потрібні нові авантюри. (…) Путін іде єдиним шляхом, який у нього залишився, – шляхом ескалації. Він підвищуватиме ставки до максимуму, і більшість мешканців нового рейху й далі йому аплодуватиме. Все це було в історії, й не раз, і завжди з однаковим результатом. Але це не означає, що ворога можна зневажати. Він сильний і підступний, просто ми й наші союзники маємо бути сильнішими».
Мотивації і спекуляції
Мотивації і висловлювання Путіна мають історичні аналоги. Свого часу подібним чином діяв Адольф Гітлер, – каже директор Сіверського інституту регіональних досліджень, професор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Сергій Леп’явко:
«Дуже просте пояснення. Коли Гітлер напав на Польщу він жодного разу в своїй промові в Рейхстазі не сказав слово війна. Він сказав, що вони карають кровожадних поляків, які порушують мир і Гітлер буде боротись за мир до повної Перемоги. Тобто, це абсолютно типова риторика диктаторів і людей, які проводять ось таку агресивну політику. Для того щоб пояснити своєму виборцю, своєму народу чому розпочинаєш війну – дуже важко, навіть диктатору, дуже важко пояснити, через що ми нападаємо, хочемо завоювати. Але коли ми, так би мовити, визволяємо відновлюємо справедливість і захищаємо, то психологічно це легко заходить у душу їхніх людей».
Чому ж, все-таки, спеціальну військову операцію Путін назвав національно-визвольною війною? Відповідь напрошується сама собою. Теза про те, що росіяни та українці – братні народи, яку в Радянському Союзі культивували десятиліттями і яку підхопив та розвинув Путін у своїй статті від 12 липня 2021 року «Про історичну єдність росіян та українців», – вона з початком СВО перестала працювати. Українці побачили справжнє обличчя свого північного сусіда: зовсім не «брата», а жорстокого агресора, загарбника, руйнівника.
Щодо самих росіян – діям Путіна теж потрібно було шукати пояснення. От і довелося спекулювати своїми ж наративами. Цю думку підтверджує заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України (2006 – 2010 р.р.), доктор технічних наук, генерал-лейтенант Ігор Романенко:
«Навіть своєму глибинному народу треба якось пояснювати, як це може друга армія світу, по російській пропаганді, два роки не перемогти якусь там Україну. Якщо подивитися на мапу, подивитися співвідношення території України і території Росії, подивитися що в чотири рази більше громадян, подивитися там ресурсний потенціал, і все таке інше. Як «великий народ руський» з «другою армією світу» не може виконати завдання? Треба робити інший посил, треба робити іншу аргументацію, і він її знаходить, що Україна – це як засіб всього світу, який не дає нормально розвиватися Росії і який бореться з Росією, в зв’язку з тим, що вона, Росія, «світоч миру», усього позитивного. І от, всі вони разом (уже аж до 50 країн), не дають реалізовуватися. З цим бореться Росія і треба піднімати на святу таку боротьбу весь цей глибинний народ.
Російська пропаганда і головний пропогандист – це Путін. Те що він говорить, особливо по відношенню до України, в першу чергу, а тепер уже і світу, треба все перевертати з голови на ноги. Тобто, національно-визвольна боротьба йде нашого народу, нашої держави з країною-агресоркою, з країною-терористом».
До речі, Велика українська енциклопедія поняття «національно-визвольний рух, боротьба» трактує так: «боротьба народів, спрямована на ліквідацію іноземного панування й завоювання національної незалежності, ліквідацію національного гноблення та експлуатації, реалізацію нацією права на самовизначення, створення національної держави». Отже, в контексті російсько-української війни, поняття «національно-визвольна війна» стосується виключно України, яка, користуючить правом на самовизначення, сьогодні бореться з російським окупантом і захищає свою територію та свої національні інтереси.
Найбільша невдача Путіна
Зміна риторики і термінології у висловлюваннях російського президента, швидше за все, викликана внутрішніми проблемами Росії. Щоб мобілізувати настрої росіян спеціальної військової операції в Україні вже недостатньо. Саме тому на форумі Всесвітнього російського народного собору Путін війну з Україною представив як боротьбу за виживання із Заходом. Він сказав, що русофобія «практично стала офіційною ідеологією західних правлячих еліт». І додав (цитата): «Знову запустили стару шарманку: мовляв, Росія – це в’язниця народів, а самі росіяни – народ рабів… А насправді що їм потрібно? Насправді потрібно розчленувати та розграбувати Росію» (кінець цитати). Крім того, президент РФ переконаний, що міцний світовий порядок неможливий без Росії.
Втім, увесь цивілізований світ давно не йме віри словам Путіна, бо розуміє, що вони – для внутрішнього споживання всередині Росії. Її війна проти України – суцільні втрати. Про це ще у червні нинішнього року говорив Державний секретар Сполучених штатів Америки Ентоні Блінкен у своєму виступі в Гельсінкі (Фінляндія):
«Загарбницька війна Путіна проти України стала стратегічною невдачею, значно зменшивши міць Росії, її інтереси та вплив на багато років уперед. Коли ви поглянете на довгострокові стратегічні цілі та завдання президента Путіна, у вас не залишиться сумнівів: Росія сьогодні у значно гіршому стані, ніж до її повномасштабного вторгнення в Україну – у військовому, економічному та геополітичному планах. Там, де Путін прагнув продемонструвати силу, він виявив слабкість. Там, де він намагався розділити, він об’єднав. Те, що він намагався запобігти, він прискорив. Такий результат не випадковий. Це прямий наслідок мужності та солідарності українського народу та цілеспрямованих, рішучих і швидких дій, які ми та наші партнери вжили для підтримки України». (…) «Основною метою президента Путіна – справді, його одержимістю – було знищити саму ідею України – її ідентичності, її людей, її культури, її державності, її території. Але і тут дії Путіна призвели до протилежного ефекту. Ніхто не зробив для зміцнення національної ідентичності України більше, ніж той, хто намагався її знищити. Ніхто не зробив більше для поглиблення єдності та солідарності українців. Ніхто не зробив більше для посилення рішучості українців писати своє майбутнє на власних умовах.
Україна ніколи не буде Росією. Україна залишається якою вона є – суверенна, незалежна, – твердо розпоряджається своєю долею. У цій – головній меті Путіна – він зазнав найбільшої невдачі».
Статті з циклу "Факти ЛРТ. Україна" публікуються в рамках міжнародної програми MediaFit, Європейським Союзом, для підвищення інформаційної стійкості регіонів України. Вміст матеріалу є виключною відповідальністю ЛРТ та авторів і не обов'язково відображає думку Європейського Союзу.
