19 жовтня Верховна Рада України у першому читанні підтримала законопроєкт, згідно з яким в Україні може бути заборонена діяльність Української православної церкви (донедавна – Московського патріархату). За це рішення проголосували 267 народних депутатів, 15 нардепів висловилися проти, два – утрималися, 17 – не голосували взагалі.
Одразу ж соціальні мережі вибухнули емоційними коментарями – від однозначної підтримки такого рішення до звинувачень української влади у розпалюванні міжконфесійної ворожнечі. Що сталося насправді? Чи зникне московська церква з теренів України і коли? Давайте розбиратися.
Рішення Верховної Ради – вимога суспільства
Рішення Верховної Ради України – це вимога суспільства. Так прокоментував новину для Факти ЛРТ. Україна співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко:
«В умовах страшної війни, а з 24 лютого 2022 року вже почалося повномасштабне вторгнення на територію України, вся територія України опинилася під ударами противника. Це перше. Друге. Українська православна церква Московського патріархату за увесь час її існування практично проводила російську імперську політику. Це факт. Більше того, правоохоронні органи, спецслужби довели, що вони займалися підривною роботою. Тобто, це вже питання національної безпеки і оборони: шпигунська підривна діяльність, підривна пропаганда, вербування та підготовка людей, які в той чи інший спосіб борються проти української держави, українського народу.
Ідея суспільства дуже проста: заборонити Українську православну церкву Московського патріархату як інструмент проведення російської імперської політики, в даний час (з 2014 року) ідеологічного, духовного забезпечення російської агресії».
Ніби усе просто та зрозуміло. Однак, навіть в умовах війни Росії проти України спротив щодо заборони УПЦ МП з боку адептів так званого «русского міра» чиниться шалений. А метод спротиву – старий як світ: безпідставні звинувачення та розповсюдження фейків.
Канонічні гойдалки прихильників російської церкви
Найперше прихильники Української православної церкви (донедавна – Московського патріархату) розповідають, що створена помісна Православна церква України (15 грудня 2018 року відбувся Об’єднавчий собор українських православних церков, а 5-6 січня 2019 року відбулося підписання Вселенським патріархом та отримання томосу про автокефалію Православної церкви України) – неканонічна. За їх словами єдина правильна церква – Російська православна, а значить і УПЦ МП також.
Це – чистісінький фейк, вважає історик, професор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Сергій Леп’явко. Він каже, що росіяни та їх прихильники в Україні не можуть заперечити факту визнання автокефалії ПЦУ, а тому переконують, що тільки московська церква має давнє коріння і тисячолітні традиції. Втім, історичні факти свідчать протилежне:
«Насправді московська церква відділилася від київської митрополії в середині 15-го сторіччя. Тоді у Москві незаконно, з точки зору церковних канонів, вибрали митрополита. Московський князь призначив свою людину окремим митрополитом від Києва. Потім так само в 1589 році московська церква створила патріархат. Зі скандалом. Для того, щоб цей патріархат був законним, заманили одного із східних патріархів, тримали його півроку в тюрмі і він згодився висвятити московського патріарха. Коли він повернувся назад, ієрархія константинопольська, східні ієрархи цього не визнали і це все тягнулося ще дуже-дуже довго.
Київська церква була незалежна від Москви і підпорядкована Константинополю до кінця 17-го сторіччя. Але Москва і досі заявляє , що вона права. Більше того, коли знайшли документи, насправді виявилося, що Константинопольський патріархат не передавав українську церкву Москві, а просто погодився, що у зв’язку з політичними подіями висвячення українських ієрархів може відбуватися або в Москві або через Москву, бо Константинополь далеко. Тобто, фейки, що московська церква має довгу спадкоємність, істориками спростовані на основі документів. Реально, якщо виходити з церковних документів, територія України ніколи не мала підлягати Московському патріархату, а значить за канонічними правилами була незаконно утримувана Московським патріархатом».
Російська церква – фронт російської пропаганди
Історія Російської православної церкви показує, що в усі часи вона обслуговувала інтереси держави і використовувалася як засіб ідеологічного впливу. Сергій Леп’явко розповідає:
«Церква – це, однозначно, один з фронтів, які використовує Московія і Росія у боротьбі проти всіх і, насамперед, протягом сторічь, проти України. Справа в тому, що Московська церква формувалася як церква державна. Петро І взагалі ліквідував патріархат і призначив на чолі церкви державного чиновника. До 1920-х років церква була частиною державних інституцій, а священники виконували роль таємної поліції. За відмову від сповіді, за порушення церковних правил була кримінальна відповідальність. Суть московської церкви не змінилася і потім. В радянські часи більшовики спочатку відторгли церкву, бо будували свою релігію – більшовизм, – але потім зрозуміли. І коли церква була відновлена в Радянському Союзі за наказом Сталіна, очевидно, була укладена негласна угода, що церква і надалі є частиною державного апарату. Пряме управління церквою після Другої світової війни здійснювало КДБ, там було спеціальне управління. Усі ієрархи затверджувалися тільки через КДБ і частина з них співробітничала з КДБ.
На сьогоднішній день ми бачимо, що московська церква в Росії молиться за російську зброю. І вже цього має вистачити, щоб заборонити її в Україні. Це відвертий ворог, який в Україні пробує прикритися загальнохристиянськими гаслами. Що тримає до сьогоднішнього дня цю церкву на плаву – це сила інерції. Тому що, коли мізки засмічувалися десятиріччями і сторіччями, від цього дуже важко позбавитися».
Події навколо Української православної церкви (донедавна – Московського патріархату) – засвідчують, що вона також обтяжена усім цим минулим. І якби прагнула його позбутися, уже давно б розірвала свої зв’язки з Москвою. Натомість, попри всі заяви ієрархів УПЦ МП про свою окремішність від російської, і досі численні ниточки пов’язують її з РПЦ.
Чернігівська релігієзнавиця Ольга Гейда акцентує увагу на тому, що УПЦ МП донині не врегулювала юридичних протиріч.
«Тут питання інше: якому центру підпорядковується на сьогоднішній день УПЦ МП? Якщо б вони перереєстрували свій статут офіційно і в статуті зазначили, що вони не мають підпорядкування Московському патріархату, змінили свою назву відповідно до законодавства України, тоді було б менше питань. Але, хочу зазначити, що закон, про який ми говоримо – це ще не закон, по-перше. Це проєкт закону. Слова там немає «заборона Української православної церкви Московського патріархату». Його назва – про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій. Для того, щоб унеможливити діяльність релігійних організацій, центр яких є на території країни-агресора, тобто Росії. Тут питання в тому: якщо Українська православна церква свій статут, все-таки, офіційно затвердить, змінить назву відповідно до українського законодавства, проведе перереєстрацію, бо у нас обов’язкова реєстрація усіх релігійних організацій. У нас окреме законодавство – закон про свободу совісті з одного боку, з іншого – про державну організацію громадських та релігійних організацій. Так от, якщо ця реєстрація пройде, згідно із законом України, то тоді питань не буде взагалі».
Юридичні аспекти – це тільки початок. Ви чули, щоб священники УПЦ МП називали нинішню повномасштабну війну в Україні війною Росії проти України (бо росіяни напали, а не навпаки)? Ні. З їх слів – це не російське вторгнення, а братовбивча війна. Тобто, вона має сприйматися вірянами як покарання за гріхи. Ви чули, щоб керівництво УПЦ МП засудило своїх священнослужителів-колаборантів на окупованих Росією територіях? Теж ні. Разом з тим тривалий час священники УПЦ МП відмовлялися здійснювати обряд поховання загиблих на фронті українських бійців, що взагалі виходить за рамки здорового глузду і віряни про це знають. Разом з тим українські прихильники РПЦ повторюють російські наративи.
Співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко звертає увагу на те, що Українська православна церква (донедавна – Московського патріархату) свідомо не вирішує юридичних питань.
«Релігієзнавча експертиза, яку було проведено у грудні 2022 року, вона чітко довела, що вони на сьогоднішній день (хоч вони й говорять, що вони незалежні) за юридичним фактом вони є філією і, що найважливіше, офіційна політика УПЦ МП – проти української державності, що нам постійно доводять рішення суду за поданням Служби безпеки України та інших структур.
Ну, і суспільство (на сьогоднішній день абсолютна більшість населення – вони дивляться не на релігійну складову. В даному випадку не треба плутати свободу совісті і діяльність, яка проти України. Це абсолютно різні речі.
Наприклад, обшуки показали, що не кілограми, а тони російської літератури, російської пропаганди – в незалежній Україні. Більше того, священники, в тій чи іншій мірі, підтримують і, так би мовити, благословляють цю війну проти українського народу.
Тому, незалежно від того яким буде цей закон, він має послужити інструментом захисту українського народу, української держави від російської імперської політики».
Щодо заяв про переслідування УПЦ МП Сергій Бутко каже:
«Було кілька законопроєктів. Той, що проголосували – найм’якіший законопроєкт, підготовлений Кабінетом Міністрів України. У ньому відображено, що Українська православна церква Московського патріархату не є єдиною юридичною особою. Мова йде про дев’ять тисяч юридичних осіб. Це церковні громади, керівні органи – єпископати, монастирі і т.д. І якщо фіксується ворожа діяльність (тобто, мова не йде про релігійну діяльність), якщо ворожа діяльність проти української державності, то тоді ставиться питання, ведеться розслідування і через суд забороняється ця структура – кожної юридичної особи, яка стосується УПЦ МП або будь-якої іншої релігійної організації або конфесії, яка має зв’язок з Москвою».
Тож навіщо здіймати галас?
Токсичність Московського патріархату
На дії Московської патріархії реагують у православному світі спробами дистанціюватися від Російської православної церкви в частині її імперської позиції.
Зокрема, питання про відокремлення від РПЦ, після того як остання відкрито підтримала повномасштабну агресію проти України, виникло перед країнами Балтії.
Зі священиками Константинопольського патріархату, позбавленими раніше за свою громадянську позицію сану російською церквою, зустрівся цього року у Вільнюсі Вселенський патріарх Варфоломій. Під час свого візиту він поклав відповідальність за війну, розв'язану проти України, і на Російську православну церкву.
Раніше, у жовтні 2022 року собор Латвійської православної церкви ухвалив рішення звернутися до патріарха Кирила з проханням надати їй статус автокефальної і внести відповідні зміни до статуту.
У грудні 2022 року загальні збори Литовської православної Церкви (Віленсько-Литовська єпархія у складі РПЦ - ред.) засудили війну проти України і ухвалили рішення прискорити процес досягнення більшої незалежності від Московського патріархату. Відповідне звернення направили до РПЦ.
Зокрема, там сказано: «Принципова позиція ЛПЦ полягає в тому, що церковний статус має бути приведений у відповідність до реального стану речей. Як відомо, Литовська православна архієпископія входить до числа традиційних релігійних громад Литви і є морально і фінансово незалежною релігійною організацією». А в березні 2023 року Литва підписала угоду про співпрацю зі Вселенським патріархатом.
Остаточно розірвати зв’язки з Російською православною церквою має шанс і Україна. Єдине, що стримує цей процес – засмічена радянським минулим свідомість багатьох парафіян. Історик Сергій Леп’явко вважає:
«Вони залишилися у тому, що ми називаємо «совок» (не важливо в Росії чи в Україні) і в тому, що путін проповідував з 2006 року як окрему ідеологію – «русскій мір». Коли воно в голові отак висить, то, на жаль, і залишається. Але очікується зникнення патріархату. Варіантів може бути декілька. Найпростіший – це заборона. Чому? Бо це розв’язує руки рядовим священникам і абсолютній більшості пастви. Хай таким способом, але це – як розрубати «гордіїв вузол» в інтересах суспільства. І соціологічні опитування показують, що насправді Московський патріархат популярністю в Україні не користується. Значна частина священників готова перейти в ПЦУ, але їх тримає страх. Страх перед можливим покаранням, без хліба залишитися і варіантів дуже багато – я думаю це тримає священників Московського патріархату в рамках тієї церкви.
Московський патріархат буде зникати. Якщо брати священників і віруючих, то вони втратять тільки те, що у їх голові. Щодо всього іншого – втрат не буде».
