Цього року Всесвітній день вишиванки збігається з 18 травня - Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу та 18-20 травня - річницею виходу українських захисників з "Азовсталі". Тому цьогорічне святкування Дня вишиванки набуло глибокого та переосмисленого значення як день боротьби за свободу та національну ідентичність.
Присвячені цим датам події у столиці Литви Вільнюсі розпочалися в Українському центрі, відкритому під патронатом першої леді Литви Діани Науседієне та першої леді України Олени Зеленської.
У фойє відбулося відкриття фотовиставки "Вірити. Любити. Чекати" про найближчих людей - захисників "Азовсталі", які перебувають у ворожому полоні. Ця історія - про біль і тяжкість розлуки. Водночас це історія про любов, віру та надію. На фотовиставці будуть представлені роботи українських фотографів Анастасії Сороки, Анастасії Крисак та Соломії Назарко.
Відкрилася і виставка вишитих картин українського художника Івана Рябчука з Ірпеня. В основному це портрети і тексти Тараса Григоровича Шевченка.
Відбувся показ та перформанс сучасної вишивки та старовинних українських народних костюмів. Вистава продемонструвала красу та автентичність кримськотатарського національного костюму за участю представників Союзу литовськотатарських громад Литви.
Перед присутніми виступив литовський державний діяч, дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні у 2006-2009 роках, керівник Українського центру Альгірдас Кумжа:
- Я свою роботу як посол у Києві я почав у 2006 році. Як ви знаєте, у тому році Україна почала святкувати День вишиванки. Тобто, я вже 17 років святкую разом з вами, і сьогодні вранці я був на Литовському національному телебаченні і літовцям розказав, що вишиванка для України і для нас - це не тільки одяг. І особливо сьогодні, під час такої жахливої агресії.
Я сказав, що сьогодні агресор знищує музеї, знищує всю культуру... Чому я сказав про музеї? Тому, щоб ви бачили, тут є портрет Сковороди філософа. На його фоні поруйнований музей. Поруйнований музей Марії Примаченко і картини Марії. І це говорить про те, що ворог вбиває не тільки людей, але і ідентичність України, її культуру, цивілізацію. І у такий час кожна частина ідентитету, а вишиванка її велика частина, відображає ваш характер, і ваші пісні, і вашу культуру. Це дуже важливо зберігати і святкувати. І сьогодні, я думаю, таке особливе свято. І я дуже дякую всім людям, які готували свято, і Посольство дуже сильно допомагало, Леся Рожак, і Олеся Холодова - наш координатор, і Орина Тарасевич.
Знаєте, ми багато працювали, щоб ця виставка була. Я думаю, що це дивовижна виставка. Це та людина, Іван Рябчук з Ірпіня, він настільки талановитий і такий педантичний. І я знаю, він турбується зараз. Я зробив фотографії спеціально для нього. І картини привіз Петро Олар. На жаль, сьогодні він не може брати участь у нас, але також треба йому подякувати, подякувати всім, подякувати співакам.
Марині Пилипенко і Тимуру Пилипенко, Надії Адамчук і Олександрі Василяуске, і тим молодим, молоді дуже талановитій. Я дуже дякую і думаю, що офіційне слово відкриття скаже Надзвичайний і Повноважний Посол України у Литовській республіці пан Петро Бешта.
Надзвичайний і Повноважний Посол України у Литовській республіці пан Петро Бешта:
- Добрий день! Дякую, Альгірдас, я дуже радий всіх вас вітати за те, що ви берете таку активну участь у роботі Українського центру і хотів би почати з того, що... Пам'ятайте, що життя у ваших руках, в руках кожної людини. І все, що ви робите, все, що вас оточує, все залежить від того, як енергійно ви цим займаєтесь. Якщо ви будуєте Український центр, він буде вас радувати. Він буде приносити вам задоволення, і ми всі бачимо, як росте Український центр з місяця в місяць, тут стає більше різних подій, змінюється постійно репертуар. Ми бачимо нові танці, сьогодні ми бачили нових учасників, які танцювали. Сьогодні день, коли ми вчергове проявляємо свою сутність, свій ідентитет.
Сьогодні три важливих події в цей день. Перша з них - це трагічна подія. Це депортація кримськотатарського народу, це дуже важка сторінка нашої історії. В цей день було депортовано понад 200 000 кримських татар радянським режимом. І ми пам'ятаємо про це, і ми вшановуємо всіх, хто потерпіли, хто не повернулися із заслання.
Але ми бачимо, що сьогодні цей геноцид продовжується в Криму, і ми всі будемо боротися до кінця, до того, щоб звільнити Крим і припинити ці страждання всіх людей, які там зараз страждають: кримських татар, українців, і всіх інших народів.
Сьогодні, в цей день, рік тому назад, наші бійці вийшли з "Азовсталі". І це була дуже героїчна сторінка нашої історії, неймовірна стійкість наших оборонців, які в оточенні захищали місто Маріуполь, Азовсталь.
Ми всі пам'ятаємо, і ми теж будемо до кінця боротися, повертати всіх, хто зараз залишається ще в полоні.
Ну і, звичайно, сьогодні радісна новина, тому що сьогодні День вишиванки. І ми всі у вишиванках як кожен рік. А може і не тільки в цей день. Я, наприклад, раз на місяць точно вдягаю вишиванку, коли йду на роботу. І всі бачать литовці, які гарні в Україні візерунки.
Вишиванка - це наша історія в першу чергу, яка сягає в такі глибини, коли зародились ці орнаменти суто українські і такої ідентичності, вони пройшли через всі важкі сторінки нашої історії. І хороші, і погані, і важкі, і веселі. Тому в цих орнаментах відображається весь генетичний код українців.
І ми дуже радіємо, що в нас тепер є і плаття, і вишиванки, і діти, і віночки. Всіх вітаю з цим днем! Слава Україні!
Перед присутніми виступили творчі колективи Українського центру: Української суботньої школи, вокальної студії "Мрія", Українського аматорського хору. А її керівниця Надія Адамчук виконала пісню Джамали, присвячену депортації кримських татар.
Після цього слово взяла голова кримськотатарської громади Тракайського району Ельнара Чурлу:
- Друзі, це дуже важливий і дуже важкий для нас день, і важко говорити. Я дуже дякую Надії за прекрасне виконання цієї пісні, важливої для нас.
І в ці дні ми розуміємо. І ми, кримські татари завжди говоримо: "Я не бачив ті гори, я не бачив тієї землі, і мені від цього боляче". Саме той текст, який співає Джамала, - це текст кримськотатарською. І він він дуже сумний, це сум за своєю рідною землею. Я маю сказати, що депортація відбувалася за два дні - 18-20 травня 1944 року, і весь народ був депортований з їхньої землі.
Чоловіків і молодих людей не було вдома, не було в Криму. Вони всі були на Другій світовій війні. Вони в цей час захищали батьківщину, Совєцький Союз, а вдома були жінки, діти, старі люди, люди з неможливістю рухатися, і так далі.
Було депортовано приблизно 200 000 людей.
У перші роки депортації дуже багато людей померли. Фактично, поки вони їхали в депортацію і в перші роки померло близько половини людей. Для литовців ця трагедія знайома, тому що багато що відбувалося і з литовськими громадянами схожого. Кримські татари були депортовані до Центральної Азії, до Уралу і до Сибіру.
До середини п'ятдесятих років, тобто ще 10 років люди жили на спецпоселеннях, з яких не дозволено було виходити. Тобто, це фактично ув'язнення. І, якщо люди виходили з цього спецпоселення, або намагалися тікати, то їх очікувала 20 років покарання, 20 років вже тюрми. Заборонена була і культура, і мова. Не можна було розмовляти татарською мовою. Всі мали вивчити або російську мову, або мову тієї республіки, куди вони потрапили.
І всі знають кримську гору Аю-Даг. На кримськотатарській це Ведмідь-Гора, це один з тих небагатьох топонімів... Топонім - це назва місця, місциночки, річки, гори, який зберігся кримськотатарською мовою. Здебільшого зараз, якщо ми подивимось карту Криму, то ми побачимо російськомовні назви Озьорноє, Прівольноє і так далі.
Ми називаємо себе кримські татари, але називаємо себе і татари.
Тому що фактично це об'єднує різні групи населення. Але в Совєцькому Союзі не можна було писати, що ми кримські татари, а треба було просто писати татари. А ми всі розуміємо, що крім кримських татар, в Союзі жило ще дуже багато різних татар, тобто фактично це забирається ідентичність. І тільки в час Перестройки, фактично під розвал Радянського Союзу було дозволено приїхати в Крим, повернутися в Крим для кримських татар. Не всі могли повернутися, тому що було досить важко повертатися.
І ми всі прекрасно пам'ятаємо цей час, коли фактично людям не давали ні землі, ні можливості побудувати будинки і так далі. І після окупації Криму Російською Федерацією у 2014 році, багато кримських татар були змушені знову виїхати зі своєї рідної землі і жити в Україні. Саме тому, що в них була досить чітка позиція, і Росія їх сприймала як терористів.
Наша родина змогла зберегти саме Коран як Святиню і вивезти з Криму саме Коран. І дуже важко було вивести костюм. Уявляєте людині дають 2 години зібратися, і треба взяти і їжу, і одяг на всю сім'ю. Ну як можна вивести взагалі все, що потрібно? Але сім'ї вдалося зберегти кримськотатарський костюм і відновити його, і ми зберігаємо ці коди нашої нації, ці традиції нації від своїх батьків.
Я трошки поговорю про орнаменти на кримськотатарському костюмі. Зараз ви їх бачите. Це двоє дівчат з нашого литовсько татарського фольклорного ансамблю, і вони в кримськотатарських платтях.
І в кожному костюмі дуже дуже багато зашифровано символів. Там мають бути дорогі прикраси, золоті прикраси.
Рослина... І вони фактично передають якесь значення, вони є посланням. Жінку символізує троянда, і тут на руках є троянди, і отам от є троянди, які вишиті з бісером.
Символом чоловіка в такому орнаменті був кипарис стрункий, такий міцний, і такий, що не гнеться, а при цьому жіночі символи - це рослини, які гнуться, обвивають, якось допомагають загладити конфлікт.
Голова має бути покрита головним убором фескою. Має бути закрита голова і закрите серце. І мають бути прикрашені і захищені руки. І завжди вони були дуже багато прикрашені, а внизу на спідниці не було багато орнаменту. Це пояс з виноградним орнаментом. В нашій родині збереглися монетки з арабською в'яззю. До того, як прийшов Совєцький Союз, кримські татари писали арабською.
Писали тому, що кримські татари - здебільшого мусульмани, і вони користувалися спільним написанням.
В рамках святкування Дня вишиванки відбулися і інші заходи, які завершилися урочистою ходою. Після заходу в Українському центрі відбулася традиційна хода у вишиванках з Кафедральної площі, де був представлений флешмоб від Міжнародної української школи та української школи "Гравітація" з Харкова.
Про день вишиванки, який відзначають у 3-й четвер травня, для російської служби Радіо ЛРТ розповіла журналістка ЛРТ Олена Головатенко.
- Перш за все, я хочу сказати, що багато народів мають у своїй культурі вишиту сорочку - вишиванку. Однак, чим відрізняється ставлення до неї українців? Тим, що, пройшовши два майдани, переживаючи зараз таку страшну велику війну, фактично ми заново усвідомлюємо себе як нація і вишиванка - це елемент не просто культурного коду, а елемент коду нації. Я б так сказала.
Зараз вишиванка для кожного українця - це не просто фольклорний одяг, який можна одягати під час виступу або просто у свята. Ми її носимо коли хочемо, тобто є така розкіш носити, коли є настрій, це наш одяг. Так, вишиванок дуже багато, вишиванки різні, зараз вишиванка українська на підйомі у зв'язку з цими подіями. І такий новий сплеск інтересу, бо є і старі орнаменти. Старі якісь традиції вишивки, є і нова, більш модна.
Але в принципі справедливо буде сказати про те, що найперші орнаменти вишиванки, яку знайшли на території України, - це якраз була Чернігівщина. Це знаменита Мезенська стоянка. Слухачам скажу, що це епоха пізнього палеоліту, 18000 років тому, так... На секундочку, подумати тільки, і ось учені знайшли залишки лляного одягу, прикрашені вишивкою.
Яка була перша вишивка? Перша вишивка - приблизно те, у чому одягнена я зараз. Це були геометричні фігури, це були меандри, це були кола, крапки, якийсь хрестик. Усе це, будь-який елемент вишивки, він має своє значення. Якщо це геометрія, найімовірніше, це йдеться про достаток, про родючість землі, про добрий дім. Якщо це рослинні якісь орнаменти, або квіткові, найімовірніше, тут зашифровані побажання здоров'я, побажання благополуччя в родині.
Дуже цікаво, якщо говорити про українську вишиванку, а Україна дуже велика, і кожен регіон, безумовно, має свою історію. Якщо ви поїдете на Західну Україну, обов'язково заїдете в маленьке місто Борщів, там унікальна, ні на що не схожа вишиванка. Вона чорного кольору. Якщо ви приїдете в Полтавську область або до нас, на мою рідну Чернігівщину, ви будете здивовані тонкістю роботи вишивки білим по білому.
Це дуже витончено і це елегантно й досі, у 21 столітті.
Цікава колористика вишиванки. Це можуть бути, як я казала, білим по білому. Це можуть бути тільки чорні кольори. Це може бути найчастіше поєднання чорного з червоним, або вкраплення зеленого і блакитного. Потрібно сказати, що, напевно, ще для покоління моєї бабусі було справою честі, виходячи заміж, мати у своїй скрині до 20 вишитих власноруч сорочок вишиванки. Це було придане.
Ще наприкінці 19-го - початку 20-го століття українки володіли, якщо я не помиляюся, це було близько 180 технік вишивки. Тобто, це багатюща культура рукоділля. Потрібно зазначити, що ось до 50-х років минулого століття українські діти, без перебільшення, особливо, якщо була сільська місцевість, діти ходили до школи у вишиванках, і потім тільки прийшла радянська шкільна форма.
Те саме було і з весіллями. Якщо підняти сімейний альбоми, збереглися ще фотографії, де молоді були у вишиванках. Тобто, знаєте, ось зараз, коли я її ношу, для мене це відчуття, ось коли я йду вулицею і я бачу когось у вишиванці, я розумію, що це свої. Але ось це відчуття спорідненості. Це без перебільшення, це почуття причетності, почуття національної гордості і почуття єдності. Це не високі слова. Повірте, адже українці зараз розкидані по світу. Коли ти зустрічаєш людину, перше, на що ти звертаєш увагу, - це мова. Якою мовою вона говорить, і друге - як вона себе представляє, позиціонує. Якщо людина розмовляє українською, йде у вишиванці, звісно, скажімо так, не 100%, це буде ось прям класичний українець...
Ми носили вишиванки до того ще, як це було мейнстримом. Тобто в принципі, з 2006-го року можна навіть перегорнути там Фейсбук, подивитися особисті сторінки, коли є настрій, тоді ти її просто одягаєш. Коли є свято, тоді ти її теж одягаєш.
Або ж навпаки, коли немає настрою, тоді ти просто собі піднімаєш тим, що одягаєш те, що тобі ближче. Те, що допомагає бути більш впевненим.
