Литовський національний художній музей (ЛНХМ), продовжуючи співпрацю з українськими музеями з метою збереження їхніх найцінніших колекцій, представляє нову експозицію старих європейських майстрів, деякі з яких добре відомі литовській публіці.
Виставку "Старі майстри з українських музеїв" вчора презентували у Вільнюсі Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків та Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького.
Українські та литовські музейні колекції старого мистецтва мають багато спільного. Багато робіт походять з особистих колекцій, що носять імена Потоцьких, Сапєг, Тишкевичів, Браницьких, Пшездецьких, Вишневецьких та інших важливих в історії обох країн родин. Через спадщину, дружбу, кровні зв'язки, спільні інтереси чи, як зараз, у часи занепаду і лихоліть, ці колекції мандрували з однієї родинної резиденції до іншої, часто за сотні кілометрів, щоб тішити своїх нових власників або просто виживати.
Українсько-литовський маршрут не був забутий і пізніше, коли на початку 20-го століття до лав шляхетських колекціонерів приєдналися заможні бізнесмени та громадські діячі, а приватні ініціативи призвели до створення перших публічних галерей та музеїв, які одна за одною з'явилися в Україні. Їхні засновники, тогочасні ентузіасти мистецтва та історії, знали та підтримували один одного через особисті листи, візити, публічні тексти та пожертви, незважаючи на географічну відстань.
Дружня підтримка особливо важлива сьогодні. Литовський національний художній музей активно співпрацює з українськими колегами, щоб привернути увагу до багатих колекцій, які потребують особливого захисту в часи війни.
Так, серію незапланованих, але не менш значущих виставок музею доповнила виставка "Старі майстри з українських музеїв" у Вільнюській картинній галереї.
Першу частину виставки складають роботи, створені в майстернях старих майстрів Західної та Центральної Європи з Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві. Заснований на початку 20-го століття, в основному з колекції пристрасних колекціонерів і меценатів Богдана Ханенка та його дружини Варвари Терещенко, музей є одним з найважливіших скарбниць старого європейського та східного мистецтва в Україні. Відвідувачі Вільнюської картинної галереї зможуть побачити зразки релігійного мистецтва, починаючи з 16 століття, а також пейзажі, портрети та жанрові сцени. Серед них такі всесвітньо відомі майстри, як Франсуа Буше (1703-1770) та сер Джошуа Рейнольдс (1723-1792).
Для української редакції LRT.lt розповідає завідувачка відділу Європейського мистецтва музею Ханенків, кураторка спільного проєкту з Вільнюською Національною картинною галереєю Анастасія Мацело:
- Так само, як і багато приватних зібрань Литви, зібрання музею Ханенків також починалося з приватної колекції Богдана і Варвари Ханенків, яку вони збирали протягом свого життя, і ця колекція стала ядром нинішнього зібрання музею Ханенків. Це найбільший в Україні музей світового мистецтва від давнього світу до Європейського мистецтва 20-го століття.
Як я вже сказала, починався цей музей з приватної збірки.
І у нас, і у литовців були колекціонери, які дуже гарно знали світове мистецтво, ним цікавилися і збирали колекції у своїх маєтках. Саме з такого маєтку і постав наш музей.
Щодо різноманіття колекції, то те, що я бачила і сьогодні, і в попередні свої відвідування Литви, дійсно колекції Литовські дуже різноманітні, за жанрами, за часами створення картин і інших творів мистецтва. І таке саме різноманіття демонструє частина виставки з колекції музеї Ханенків. Тут представлені твори від 16-го до кінця 19-го століття. Твори різноманітних європейських майстрів: нідерландських, німецьких, французьких, польських, голландських і фламандських.
Тут представлений і релігійний живопис. Навіть є давні релігійні картини 16-го століття. Одна з яких це триптих нідерландських майстрів 16-го століття.
Тут є прекрасні портрети. Один із найпопулярніших жанрів був, буквально, в усі часи. І портретам присвячений також окрема зала.
Тут представлені європейські пейзажі. Їм також присвячена окрема зала. Це пейзажі нідерландських, фламандських і польських художників.
І четвертий зал присвячений живопису жанровому, який, як ми знаємо, дуже популярне був у Нідерландах, у голландському і фламандському мистецтві 16-17-го століття.
А також натюрморти, серед яких дуже цікавий польський натюрморт, в світі всього три картини тієї авторки, про яку йде мова. Це Констанція Чацька з роду Шептицьких. Насправді, є дуже багато тут творів, про яке я могла б казати окремо.
- Які твори є Вашими улюбленими?
- Який твір мій улюблений? Це дуже складне питання. Я можу назвати по розділах, де, в якому розділі у мене улюблені картини.
Почнемо з релігійних картин. Це перший зал. З колекцію музею Ханенків, ці картини заходяться в першому залі. Я не можу поділіти своє серце, бо тут два моїх улюблених твори. Вони одні з найдавніших взагалі в колекції живопису нашого музею, це два автори 16-го століття, нідерландські майстри.
Це портативний вівтар триптих, який знаходиться в окремій вітрині, а також двосторонній релігійний штандарт. На одному боці якого зображено Діву Марію, а на другому боці Іоана Христителя. Це в залі релігійних картин та мифологічних сюжетів.
У другому залі, в залі портретів, прекрасно абсолютно все.
По-перше, це звичайно наш чудовий Рейнольдс, який став емблемою цієї виставки. Він заходиться на всіх банерах, на всіх афішах, які виставку супроводжують. По-друге, це звичайно Антоні Паламедес - чудовий портрет з колекції Ханенків, на якому зображена поважна пані, яка тримає у руці гвоздику. І попри те, що ця пані дуже доросла, це портрет її як нареченої, тому що у Голландському мистецтві XVII століття, до якого відносяться творчість Паламедеса, саме така була традиція. Наречену зображували з квіткою гвоздики у руках.
Третий зал - зал пейзажів. Тут мені найлегше за все, тому що тут знаходиться картина, яку я дуже люблю. Це пейзаж фламанського художника початку XVII століття Керстіана де Кейнінка. Таких творів взагалі в світі не дуже багато. І наш твор на відміну від звичайних творів голландських местрів і творів самого Кейнінка взагалі, він написаний не на даревені, а на мідній пластині. Це дуже маленький пейзаж, на якому зображено підлісок. Тобто, чагарники, куші, річечка. Здається, що це якийсь буквально вихоплений з життя шматочок природи, де не ступала нога людини. Це особливий тип пейзажів, на яких зображена недоторкана природа. Тобто там, де людина не ходила. Чому це було важливо для початку XVII століття для Фландрії? А саме тому, що Фландрія ще від початку XVII століття - країна з дуже розвинутими містами. І ці люди, які там жили, вони буквально за природою нудьгували, їм її не вистачало. І тому пейзажі, які природа зображують таку, до якої людина не торкалася, були дуже великою цінністю і дуже цікавили всіх, хто замовляв такі картини.
І останній, четвертий зал, де представлені жанрові твори і натюрморти. Тут мені також важко. По-перше, там є одна картина, автор якої Себастьян Вранкс. Цей фламандський художник був не тільки майстром живопису, а також він створював малюнки. Крім того, він був ще й військовим. І дуже багато творів у нього є, присвячених саме батальним сценам, він започаткував батальний жанр як дуже популярний у фламандському мистецтві.
А картина, яка представлена від нашого музею на цій виставці, до речі, вона також з колекції Ханенків, це картина, яка показує жахіття мародерів під час військових дій. Тому зараз це для нас особливо близько до серця, адже саме це роблять кляті російські солдати в наших землях. І, як відомо, мародерів завжди вбивали без суду і слідства, одразу на місці, як зловили. І саме так буде і з ними.
Щодо натюрмортів, то тут також дуже цікаві є твори. Я можу казати буквально про кожен, тому що вони прекрасні. Особливо хочу відмітити невеликий твір, який мабуть вперше представлений за багато-багато десятіліть, представлений в експозиції і представлений публіці.
Це натюрморт польської художниці Констанції Чацької-Шептицької. Він дуже схожий на голландські натюрморти 16-17 столітть, дуже стриманий суворий, на темному тлі, там зображені грона винограду, персики, а навколо них ганяють комахи.
Тобто, це не просто н тюрморт, це натюрморт, який має назву ванітас. Тобто, суєта, суєта всього мирського. І те, як матеріальний світ, який є нетривким, із плином часу руйнується. Тобто, у цьому творі є філософське підгрунтя.
А чим цей твір особливо цікавий? Констанції Шептицької в світі відомо лише три твори, два з них в Польщі, і один знаходиться в нашій колекції, колекцій нашого музею. Ось так.
- Експонування таких виставок, таких скарбів художніх – це і спосіб убезпечити їх, вивезти тимчасово з України.
- На мою думку і на думку всіх моїх колег, те, що знову ж таки, такий культурний порятунок, він має дуже багато аспектів важливих саме для безпеки.
По-перше, це звичайно переміщення творів, які знаходяться під безпосередньою небезпекою під час військових дій. Адже, як ви знаєте, біля нашого музею минулого року, восени 10 жовтня, впала ракета. І музей дуже сильно постраждав. Тому це буквально фізичне убезпечення. Але, як відомо, на жаль, врятувати все, одночасно вивезти, неможливо.
Цей проєкт має бути тривалим, кілька місяців має тривати ця виставка спільно з Литовським музеєм. Але, крім того, дуже важливо таким чином показати, що може бути втрачено, якщо Росія якусь ще гадість нам зробить.
Тому що це культурна амбасада, це культурне посольство. Таким чином ми показуємо світові, завдяки нашим литовським друзям, ми показуємо світові, які скарби зберігає наша країна, якою високої культури вона є, і чому так важливо її врятувати повністю.
Адже ми не можемо вивезти всіх людей, ми не можемо вивезти всі твори, ми не можемо евакуювати всі музеї.
Але, якщо ми завдяки нашим спільним зусиллям покажемо, що це не може загинути, не можуть загинути люди, не можуть загинути такі прекрасні твори, то це буде найбільшим внеском в нашу перемогу, і ми дуже вдячні за таку можливість нашим литовським друзям.
- Українців у Литві зараз, за деякими оцінками від 100 до 150 тисяч може бути. Ніхто точну цифру не скаже, але це є унікальна нагода прийти і подивитися. Як би ви мотивували наших земляків, просто прийти і подивитися? Якими словами?
- Я це маю казати кожного разу, кожного дня. Україна дуже вдячна народові Литви за їхню всебічну підтримку. Тому що це абсолютно безперцедентний акт, навіть не милосердя, це акт культури, акт людяності - те, що роблять литовці! Я просто неймовірно їм вдячна за абсолютно все, за кожний їхній рух, за кожну їхню дію. І мотивувати наших співвітчизників, які є в Литві, які є можливо в інших країнах, побачити це. Розумієте, колекція нашого музею велика, дуже велика, більше 25 тисяч творів. Це і живопис, і скульптура, і графіка, і європейські, і азійські, і мистецькі твори. Але дуже набагато з них, порівняно з цією великою кількістю творів взагалі, була відкрита для публіки навіть протягом мирного часу, коли музей працював. Адже наші зали фіксованого розміру, ми не можемо показати одразу все. Тому в нас були виставки, ми міняли експозицію нашого музею, постійну експозицією, але всі твори показати не можемо.
І велика кількість тих творів, які зараз представлені у спільному проєкті з Литвою, вони експонуються вперше. Їх ще ніколи не бачили ані наші співвітчизники, ані наші друзі-литовці. Тому це буде дуже цікаво, вони дуже різноманітні, і ви побачите наші скарби, дійсно. Навіть ті, про навіть українці, які живуть в Україні, можливо, ще не знали, бо вони їх не бачили. А тут така нагода є, за що ми дуже вдячні литовцям.
* * *
У другій частині виставки представлені скарби з Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Це найбільший художній музей в Україні, який налічує 18 відділів. З березня невелика частина скарбів установи експонується в новому приміщенні Палацу мистецтв "Радзивіллів". А роботи, що прикрашають Історичну залу Вільнюської картинної галереї, є частиною постійної експозиції одного з підрозділів галереї - Лозинського палацу. Багато з цих картин написані, наприклад, Жан-П'єром Норбліном (1745-1830) та Йоганном Батістом Лампі (1751-1830), які працювали при дворі правителя Республіки Двох Народів, Йонас Рустем (1762-1835) та Йозеф Олешкявічюс (1777-1830) з Віленської школи мистецтв, а також польські корифеї мистецтва Ян Матейко (1838-1893) та Генрик Семирадський (1843-1902) добре відомі поціновувачам мистецтва в Литві та Польщі.
Для української редакції LRT.lt ексклюзивно розповідає генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького Тарас Возняк:
- Ця вистовка є продовженням досить великого процесу. Львівська Національна галерея мистецтв зараз організувала за кордоном 8 виставок. Три виставки є тільки в одному Вільнюсі. Це і у Палаці Великих князів Литовських одна виставка, а дві виставки в різних палацах - Ходкевичів і Палаці Родзивілів.
Крім того, ми маємо виставки наші в Бергамо. Недавно, буквально тиждень тому, відкрили в Італії, в Кракові. Виставку відкрили в Варшаві, в Познані. В принципі, ці виставки ми тлумачимо не тільки як виставки, але теж як спосіб убезпечити, зберегти ці картини від можливих небезпек, які можуть бути в Україні.
Інша справа, що Львів звичайно є трішечки далі від фронту. Аж таких небезпек, які є, скажімо, десь у Харкові чи у Запоріжжі, у нас, напевно що, немає. Але, тим не менше, якщо є твори надзвичайно цінні, а тут, власне виїхало те найкраще, що є у нас в нашій галереї, я думаю, в інших музеях так само. То чому не скористати цією нагодою?
- Як, на Вашу думку, ця виставка історично поєднує Україну і Литву?
- Я інколи жартую, що в нашій галереї, напевно, є більше портретів діячів Великого Князівства Литовського, тобто тих, що приналежні до історії теперішньої Литви, а теж Білорусі і України, ніж є зараз у Литовській Республіці.
На жаль, Литовська Литовська Республіка, ще починаючи від часів Наполеона, а потім після повстань Січневого та інших 19-го сторіччя фактично була пограбована, і таких артефактів залишилося мало.
В той самий час, як фронти надиво якось обходили Львів і Галичину, і Великі роди Литовські, які перенеслися з Литви ще дуже давно до України, але зберегли свою литовську ідентичність. Їхні портрети є в нашій галереї, ми тут не кілька років тому робили велику Виставку Литовського портрету.
Я думаю, що з цієї Литви, якщо зібрати всі портрети, то стільки не буде, скільки є у нас.
- Що для вас особисто тут є цінним? Чим можете зацікавити, яку родзинку виділити?
- Тут зацікавлювати треба не стільки жанрами, як, напевно іменами. У цих трьох виставках ми вивезли дійсно те, що найкраще. В Палаці Радзивілів ми вистовляємо Жоржа де Латура, це одна з найдорожчих і найцінніших в мистецькому сенсі картин, які є взагалі в Україні.
Там же є в Палаці Великих Князів Литовських, ми представили і Тіціана, і Матейка, і Рубенса. Так що є що подивитися. Я думаю, це мистецькі твори найвищого рівня.
- Скільки триватиме виставка?
- Виставки триватимуть максимально довго, наскільки ми зможемо. Тому що війна не закінчується, і ми будемо її продовжувати. Але принаймні до осенні частина з них буде.
- Зараз у Литві багато українців, мотивуйте, щоб вони сюди прийшли. Що б ви хотіли сказати, щоб вони все-таки звернули увагу? Щоб не тільки в побутових справах, клопотах і переживаннях вони були.
- Людям, які поїхали в Литву і знайшли тут свій захисток чи прихисток, дуже важливо не тільки занурюватися в клопоти, абсолютно життєйські, що зрозуміло. І, разом з тим не переживати постійно, а що ж то буде, а що з родиною, а що з будинком, а що з хатою, а що з батьками чи з дітьми.
Тому інколи треба якоїсь розради, потрібно якоїсь зміни ситуації. І в цьому випадку, мені здається, візит на наші вистовки, де представлена часточка України, є істотним. Мало того, він мені здається, такий у душевному сенсі, є певною розрадою.
* * *
Історичні та мистецькі скарби українських музеїв представлені литовській публіці не лише у вже існуючому Палацовому художньому музеї Радвіли або у Вільнюській картинній галереї, яка незабаром відкриється. У травні відкриються дві нові виставки мініатюр і гравюр з українських колекцій, а в Музеї прикладного мистецтва і дизайну до 11 травня триватиме виставка "Україна: духовні скарби непереможної нації".
Ця серія позапланових виставок, яка, на жаль, реалізується в умовах війни, є важливою як у матеріальному, так і в культурному плані.
"Співпраця між литовськими та українськими музеями дуже успішно розвивалася ще задовго до початку російської агресії, але зараз вона має особливе, потрійне значення. По-перше, українські музейні шедеври часто просто фізично врятовані від бомбардувань. По-друге, організовуючи виставки мистецьких та культурних цінностей, що зберігаються в українських музеях Литви, вона нагадує втомленій війною громадськості про важливість підтримки України, а також про те, що українська культура є невід'ємною частиною європейської культури. По-третє, литовські поціновувачі мистецтва мають унікальну можливість побачити шедеври світового рівня, які, можливо, не потрапили б до наших виставкових залів у такому масштабі у мирний час", - говорить д-р Арунас Гелунас, генеральний директор Литовського національного художнього музею.
Виставка "Старі майстри з українських музеїв" працює у Вільнюській картинній галереї (вул. Діджіой, 4, Вільнюс) з 18 квітня.
Національний художній музей Литви - найбільший національний художній музей Литви, який збирає, зберігає, досліджує, консервує, реставрує та популяризує мистецтво, історію мистецтва та культури національного значення. Колекція Національного художнього музею експонується в дев'яти філіях у Вільнюсі, Клайпеді, Паланзі та Нерінзі.
