У Вільнюському Літературному домі відбулися читання віршів українських поетів, які нині воюють на фронті, в рамках поетичного проєкту «Нескорені й ніжні».
Дистанційно у читаннях взяли участь народні артисти України Євген Нищук та Анатолій Гнатюк, які зачитали тексти поетів Сергія Жадана, Гліба Бабіча, Любові Голоти.
Поети, які зараз воюють на фронті - Олекса Бик, Олена Максименко, Артем Полєжака, Сергій Пантюк, Дмитро Савченко, лікарка та волонтерка Наталі Лелюх та інші, надіслали відео з персональним виконанням своїх творів. Поетеса Світлана Дідух-Романенко, що зараз проживає у Литві, також надіслала відео з поезіями власного виконання.
Авторкою поетичного проєкту, реалізованого у фантастично стислі терміни, стала українська письменниця, громадський діяч і виконавиця Леся Мудрак.
Це не просто "поезії з фронту". Це творчий тандем українських поетів, які взяли до рук зброю, і литовських поетів-перекладачів - Антанаса Йонінаса, Владаса Бразюнаса і Аліни Борзенкайте. Литовські автори надзвичайно проникливо і чутливо змогли передали емоції українських митців, які вирішили бути на передовій сил Добра.
"В Україні нині почали з'являтися видання, які стосуються воєнної поезії, поезії з фронту, і вони - дуже популярні. Я бачила, як цьому тішаться не лише читачі, а й наші поети, які на фронті. Тоді мені подумалося, чому б твори цих поетів не вивести на міжнародний рівень, зокрема репрезентувати країні, що нас підтримує надзвичайно потужно. Тим паче, що маємо і цікаву діаспору в Литві. Усіх поетів, що воюють, ми знаємо, любимо, читаємо, і чому б їх ще раз не побачити в іншому амплуа - воїнами, які, справді, щодня - на межі між життям і смертю, потерпають від куль, і від усвідомлення, що завтра може для них не настати. Тому я вирішила написати всім своїм друзям, знайомим і навіть незнайомим поетам про проєкт, аби відгукнулися і надіслали відео з "гарячих" точок України", - розповідає про ідею проєкту його авторка Леся Мудрак.
Підтримала українську мисткиню у її задумах Рада культури Литви.
Найбільше запам'яталися авторці щемливі моменти, коли війна може відбрати у поета слово, або не дає йому навіть хвилини перепочинку для запису відео:
"Під час підготовки найщемнішим було те, що, скажімо, кілька дорогих для мене поетів, зокрема Сергій Тачин до прикладу, не змогли надіслати своє відео. Вони сказали, у нас тут так гаряче, що ми навіть не можемо знайти, Лесю, навіть двох-трьох хвилин навіть для того, щоб відзняти хоч щось. Інший поет, не буду називати його імені, він просто перепросив і сказав: "Лесю, ти розумієш, війна забрала у мене все, і вона забрала у мене слово. І я не можу написати жодного рядка, а читати старого я не маю права, тому що, власне, під кулями пишуться нові тексти". Ну і це для мене було мабуть несподівано, тому що конкретно від цих людей я точно щось очікувала", - зауважила Леся Мудрак.
Але авторці дуже втішно і радісно побачити і почути, по-перше, литовських перекладачів, литовських письменників, які долучилися до проекту, а також відчути снагу українського бойового слова в литовському звучанні.
"Насправді, коли я потрапила до Литви, мене під свій творчий покров взяла письменниця, громадська діячка Марія Мажулє. На той час вона працювала секретарем з міжнародної діяльності в Спілці письменників Литви. І так, мабуть, почалася наша співпраця з Марією. І, коли ми нині звернулися до Марії, аби допомогти мені перекласти поетів для проєкту... Вона сказала: "Лесю, Ви вже були тут на фестивалях, на заходах, вас знають наші класики. Можемо сміливо звертатися до них". І я втішена, що лауреат безлічі Національних премій Литви, Антонас Юнінас, здавалося б, людина, до якої не підступися, - безвідмовно взяв кілька текстів і переклав їх литовською мовою. Тому що багато років працює з українським словом. А нещодавно, на Вільнюській книжковій ярмарці, він презентував Антологію української поезії литовською. Тому я вважаю, що такого рівня перекладачі, скажімо, як Антонас, - це просто якийсь дар Божий нашому проєкту. Кланяюсь і Владові Бразюкасу та молодій перекладачці Аліні Борзенкайте - без них проєкт би не відбувся", - розповідає Леся.
Українець Антон Попов вже багато років опановує литовську мову, тому він також зміг долучитися до поетичних перекладів. Ще він займався кураторством заходу, а за професією і покликанням є лікарем.
"Я думаю, що так дивно поєднувати непоєднане. Здавалося б, поезія - така делікатна пані, шляхетна, витончена... Той же Сергій Пантюк - він, скажімо, - бомонд, він дозволяв собі світське життя. І раптом опинився під Бахмутом в окопі. Бачили, який він натуральний, справжній? Це ж не постановча річ!", - розповідає Антон Попов.
"З усіма поетами я знайомий, так чи інакше. Полєжака, який, на перший погляд, такий простий, ну, здавалося б, такий, знаєте, хлопчик - "парубок моторний", іронічний... Тепер він - воїн! Вояка! Він такий там чолов'яга, так, він з автоматом. У Нацгвардії! І які гарні вірші! От, повірте, він - чудовий поет. А там він піднявся на недосяжну висоту. Тому що трансформація відбувається. Бо поруч - смерть, бо він знає, на що він іде! І не втратити отаке відчуття поетичного слова, не втратити гумор, який в нього є... Ви чули його вірш? Ну, це прекрасно, це настільки лірична річ, там в окопах", - додає Антон.
Своїми думками також поділилися відвідувачі поетичних читань
"Це дуже гарний захід, який дійсно хвилює, тому що поезія завжди хвилює людей, викликає певні почуття. А тим більше, коли це є твори тих письменників, поетів, які зараз перебувають на війні. Дуже рада, що є нові поети, яких стали перекладати, тому що Владас Бразюнас є лауреатом фонду Тараса Шевченка, він переклав Кобзар литовською мовою. І разом з ним громада українців Вільнюса робила дуже багато заходів. Так само, як і поет Антонас Йонінас, він теж завжди був. Коли ми робили дуже гарний захід, було 200 років Тарасу Григоровичу Шевченку, то він був одним з таких основних модераторів цього заходу. Дуже гарно, що молоді українські письменники, поети так швидко зуміли залучити до перекладу литовських видатних поетів", - зазначила голова Громади українців Вільнюса Наталія Шервітєне.
"Мені сьогодні дуже сподобалося, відчуття насправді неоднозначні, тому що у нас як кожного українця є свій біль за те, що у нас відбувається в Україні. Але було дуже приємно бачити і чути наших прекрасних поетів, які пишуть просто невірні речі. Навіть у тих точках, де вони знаходяться, вони пишуть з таким гумором, з такою легкістю, з такою ноткою позитиву, що вдається такий мікс, коли ти можеш одночасно відчути і той позитив, і той біль, і все те, що відбувається. І це круто, коли ти можеш так наблизитися до наших хлопців та дівчат, які зараз там, які воюють, які волонтерять, які допомагають. Підтримувати їх та казати світу про них, бо вони наші герої, світ повинен кожен день про них чути", - каже киянка Марина.
"Я все життя пропрацювала в київських видавництвах і знаю фактично усіх поетів, переклади яких сьогодні ми читали. Але для мене було відкриття, тому що я чула голоси з окопів тих поетів, яких я знала мало, але це ті емоції і ті почуття, якими ми не перенасичені. Я інколи думаю, може вистачить мені вже цієї енергії, може мені вже вистачить оцих сліз, крові. Я розумію, коли звучить таке поетичне слово, коли оцей страх, оцей біль, він оформлений в поетичне слово, це все сприймається зовсім по-іншому і воно живить. Замість того, щоб начебто тебе спустошувати, це живить", - каже видавець і автор з Києва Валентина Кирилова.
"Я розумію гарно литовську, я, звісно, розумію українську. І мені було дуже цікаво слухати мелодику поезії, як це звучить. І мій висновок такий, це звучить дуже схоже. Тому що ми об'єднані, ми спільні, у нас спільний біль, спільна боротьба. І поетичне слово звучить дуже-дуже близько. Литовське поетичне слово до українського поетичного слова", - додає вона.
"Коли ти бачиш Жадана, ти вже там. У мене футболка навіть з ним, розумієте? Дуже мені не вистачає культурного українського життя. Те, яке у мене було в Харкові. І тому те, що зараз Вільнюс дає, те, наскільки можна продовжувати бути, жити і десь брати сили, знаходити сили, бути людиною, неймовірно вдячна таким заходам. Дуже сподіваюся, що і вони продовжаться, і ми, українці, будемо на них приходити, і знаходити себе, і знаходити один одного, і знаходити країну. Здається, війна нас має пригнітити, забрати сили, але коли бачиш наші таланти в окопі, які попри все, попри втому, постійну загрозу життю, знаходять сили в собі ще писати, напевно, наша нація ніколи не згине, і обов'язково переможе", - ділиться своїми враженнями Ірина з Харкова.
Які емоції пережили в проєкті литовські митці? Що для них було відкриттям?
"Переклади - це, звичайно, нелегко. Перекладаю з української вже майже цілий рік, ціную поезію українців. Кожен поет різний, до кожного поета треба підходити окремо, це непросто. Мої знання справді ще недостатньо міцні, щоб освоїти цю мову. Насамперед треба вміти читати, будь-якою мовою, наприклад арамейською. Але весь час чогось бракує, деяких слів, особливо важко із фразеологізмами, переклад деяких це - окрема історія", - розповідає Антанас Йонінас.
"Як перекладач я вже пройшов довгий шлях. Починав з перекладів Кобзаря Шевченка, хоча сам родом з Литви. Звісно, було й інше, і так потроху, потроху, мій досвід формувався багато років. І тепер для мене придумали нове випробування. Допоміг досвід перекладу українських авторів, з 2014-го року, а також з минулого року.Я усвідомив, що автори знаходяться у надзвичайній ситуації, як це відображено у назві проекту: «Нескорені та ніжні». Це також допомогло їх перекладати. Авторам здавалося, що важко примирити ніжність та нескореність, але вони створили дуже насичені тексти, в яких і є реальність війни, і дуже красиві люди. Коли я це зловив, то зрозумів, що таке їхній стан на війні. Інші люди сприймають це лише час-від-часу. А вони – постійно, тому ми стараємося наблизитися до них усім серцем. Війна нас не зачепила, і дай Боже, не зачепить. Але є українці, які нас захищають", - каже Владас Бразюнас.
"Коли мене запросили долучитися, а якраз перед тим ми співпрацювали над іншими перекладами з перекладачем Владом Бразюнасом, який перекладав українську прозу, я подумала, що можу спробувати зробити свій внесок у переклад віршів. Настали дуже темні часи, ми всі тепер у біді. Як би ми не були засмучені цими подіями, але якщо можемо і хочемо зробити свій внесок, то робимо його цими перекладами. Отож ми посіяли зерно з кількох віршів", - ділиться враженнями Аліна Борзенкайте.
А авторка проєкту Леся Мудрак резюмує:
"Ось так народився наш проєкт. Я дуже втішена, що в такому затишному колі, в такій родинній атмосферності ми сьогодні зробили цей старт".
Проєкт триватиме і буде презентований в Каунасі і у публічній бібліотеці міста Алітуса в березні.
